Арх╕╓пископ Льв╕вський ╕ Галицький АВГУСТИН,
Голова Синодально╖ Богословсько╖ ком╕с╕╖
Укра╖нсько╖ Православно╖ Церкви

Для мене не ╕сну╓ питання щодо сусп╕льно╖ потреби в д╕яльност╕ Церкви. Навряд, нав╕ть у в╕ддаленому майбутньому, Церква може бути викреслена з╕ списку найактивн╕ших учасник╕в сусп╕льного життя. До того ж, пор╕вняно з радянськими часами, ╥╖ роль в нашому сусп╕льств╕ буде пост╕йно зростати. Маю на уваз╕ не т╕льки богослужбово-молитовну д╕яльн╕сть Церкви, а й просв╕тницьку, осв╕тню, виховну, благод╕йницьку, доброчинну, ╕нформац╕йну, м╕с╕онерську та ╕нш╕ види церковного служ╕ння.

Але наск╕льки Церква зможе в╕дновити притаманн╕ ╖й функц╕╖ ╕ служ╕ння залежить ще й в╕д того, чи будуть у повному обсяз╕ в╕дновлен╕ ╖╖ права, порушен╕ попередн╕м тотал╕тарним режимом.

Дозволю соб╕ розпочати з цитування, бо документ, який нещодавно потрапив до мене, було прийнято к╕лька м╕сяц╕в тому, але в╕н так ╕ не став в╕домий широкому загалу. Йдеться про цьогор╕чну рекомендац╕ю Парламентсько╖ асамбле╖ Ради ╢вропи № 1556 (2002) "Рел╕г╕я ╕ перетворення в центральн╕й та сх╕дн╕й ╢вроп╕", де зокрема говориться:

3. Крах комун╕зму надав рел╕г╕йним ╕нститутам в центральн╕й та сх╕дн╕й ╢вроп╕, якщо не в╕дпов╕дальн╕сть, то принаймн╕ можлив╕сть сприяти в╕дродженню свого сусп╕льного потенц╕алу ╕ можлив╕сть сконцентруватися на сво╖х головних ╕сторичних завданнях (зокрема, на духовн╕й осв╕т╕ людини, моральному вдосконаленн╕ сусп╕льства, благод╕йних, культурних, просв╕тницьких та ╕нших проектах).

4. Останн╕м часом соц╕ально-рел╕г╕йн╕ под╕╖ в пост-комун╕стичних кра╖нах в╕дм╕чаються появою фундаментал╕стських та екстрем╕стських тенденц╕й, активних спроб зробити рел╕г╕йн╕ гасла та рел╕г╕йн╕ орган╕зац╕╖ частиною процесу в╕йськово╖, пол╕тично╖ та нац╕онально╖ моб╕л╕зац╕╖ в служ╕нн╕ войовничому нац╕онал╕зму ╕ шов╕н╕зму, а також пол╕тизац╕╖ рел╕г╕йного життя.

5. Поява незалежних держав спонукало деяк╕ нац╕ональн╕ Православн╕ Церкви домагатися незалежност╕ для себе або зм╕нювати свою п╕длегл╕сть - намагання, яким ╕нод╕ сильно протистоять православн╕ центри, яким вони п╕дпорядковувалися ран╕ше. Це призвело до пог╕ршення в╕дносин м╕ж Церквами ╕, у деяких випадках, м╕ж урядами. Важливо виключити будь-яку можлив╕сть державного впливу влади у питаннях в╕ровчення, церковно╖ орган╕зац╕╖ та канон╕чного права…

У зв'язку з цим, Асамблея рекомендувала, щоб Ком╕тет м╕н╕стр╕в закликав кра╖ни-учасниц╕:

╤╤. Гарантувати ус╕м церквам, рел╕г╕йним об'╓днанням, центрам та громадам статус юридично╖ особи, якщо ╖х д╕яльн╕сть не порушу╓ прав людини або м╕жнародного права…

V. Гарантувати рел╕г╕йним ╕нститутам, власн╕сть яких була нац╕онал╕зована в минулому, реституц╕ю ц╕╓╖ власност╕ в зазначен╕ строки або якщо це неможливо, справедливу компенсац╕ю; необх╕дно сл╕дкувати за тим, щоб нац╕онал╕зована церковна власн╕сть не приватизувалась…

VII. Просити ╢вропейську конвенц╕ю включити ╓вропейськ╕ рел╕г╕йн╕ традиц╕╖ до Преамбули майбутньо╖ ╢вропейсько╖ конституц╕╖ як основу людсько╖ г╕дност╕, прав людини та моральних корен╕в ╓вропейсько╖ ╕дентичност╕…

В╕дпов╕дною реакц╕╓ю на це стали Указ Президента Укра╖ни "Про нев╕дкладн╕ заходи щодо остаточного подолання негативних насл╕дк╕в тотал╕тарно╖ пол╕тики колишнього Союзу РСР стосовно рел╕г╕╖ та в╕дновлення порушених прав церков ╕ рел╕г╕йних орган╕зац╕й" та затверджений Каб╕нетом М╕н╕стр╕в Перспективний план по в╕дновленню прав церков.

Разом з цим, вже понад р╕к трива╓ обговорення ново╖ редакц╕╖ "Закону про свободу сов╕ст╕ ╕ рел╕г╕йн╕ орган╕зац╕╖", який теж повинен би врахувати побажання ╓вропейсько╖ сп╕льноти.

Але, на жаль, хоча Указ Президента ╕ витримано у стил╕ Рекомендац╕╖ Ради ╢вропи, цього не можна сказати про Урядову програму та нову редакц╕ю Закону.

Чому Церква в ц╕лому й дос╕ не ма╓ статусу юридично╖ особи ╕ не розгляда╓ться державою як ╓дина орган╕зац╕йна структура? Саме Церква в ц╕лому повинна бути суб'╓ктом сусп╕льних та церковно-державних в╕дносин. Так ╓ на практиц╕, але юридично ця практика не закр╕плена.

Без вир╕шення цього питання неможливо справедливо вир╕шити й питання реституц╕╖. Майно було в╕д╕брано у Церкви, а поверта╓ться окремим рел╕г╕йним громадам. Б╕льше того, що стосу╓ться Православно╖ Церкви, то майно було в╕д╕брано у одн╕╓╖ ╕ дос╕ ╕снуючо╖ Церкви, а розда╓ться ус╕м, в тому числ╕ новоутвореним рел╕г╕йним орган╕зац╕ям ╕ нав╕ть ╕ншим конфес╕ям. Нас не може не турбувати ╕ висловлювання одного з рел╕г╕йних л╕дер╕в п╕д час останнього зас╕дання Всеукра╖нсько╖ Ради Церков: "Хто що урвав, тому те ╕ повинно залишитися"(!). Загальнов╕домо, що розпод╕л майна м╕ж рел╕г╕йними орган╕зац╕ями в Укра╖н╕ ╕нколи в╕дбувався методом насильницького захоплення храм╕в все т╕╓╖ ж Церкви. Але чим це в╕др╕зня╓ться в╕д б╕льшовицько╖ нац╕онал╕зац╕╖? ╤ невже закр╕плення такого становища ╓ в╕дновленням порушених прав Церкви?

Чому питання повернення власност╕ вир╕шуються без урахування думки само╖ Церкви? Чому представники Церкви беруть участь у робот╕ в╕дпов╕дних ком╕с╕й лише як спостер╕гач╕? Можливо, треба розпочинати з пошуку правонаступник╕в?

Хот╕лося б також спитати: хто вигадав зам╕сть терм╕ну "повернення власност╕", яким оперу╓ Рада ╢вропи ╕ Президент Укра╖ни, терм╕н "повернення у користування", який вжива╓ться в Урядовому перспективному план╕? Як ви уявля╓те соб╕ можлив╕сть повернути в╕д╕брану власн╕сть (!) у користування (!)?

Такий стан речей можна було б зрозум╕ти, коли б наше законодавство не передбачало можливост╕ повернути майно у власн╕сть. Але ж н╕. В деяких рег╕онах Укра╖ни ц╕╓╖ проблеми не ╕сну╓ ╕ все давно переда╓ться у власн╕сть рел╕г╕йним громадам. Чому ж тод╕ ╓ такими неч╕ткими формулювання в Урядов╕й програм╕ та у висловлюваннях окремих в╕дпов╕дальних чиновник╕в? Можливо тому, що за допомогою "майнового питання" легше ман╕пулювати рел╕г╕йними орган╕зац╕ями. Але саме в╕д цього застер╕га╓ Рада ╢вропи.

Якраз в такому п╕дход╕ до вир╕шення церковних проблем ми вбача╓мо насл╕дки тотал╕тарно╖ пол╕тики войовничого ате╖зму, як╕ треба подолати. Держава повинна раз ╕ назавжди в╕дмовитись в╕д пол╕тики нап╕вкрок╕в ╕ нап╕вд╕й. Не треба боятися Церкви, вона н╕коли не загрожувала ╕снуванню держави (нав╕ть ате╖стично╖), але Церква повинна бути незалежною в╕д держави, ╕ тод╕ вона зможе по-справжньому розкрити св╕й душпастирський та миротворчий потенц╕ал у сусп╕льств╕.

Терм╕н "Церква незалежна в╕д держави" зам╕сть терм╕ну "Церква в╕докремлена в╕д держави" м╕ститься у нещодавно п╕дписан╕й Президентом ╕ Патр╕архом Груз╕╖ та ратиф╕кован╕й Парламентом ╕ Священним Синодом "Конституц╕йн╕й угод╕ м╕ж Державою Груз╕я ╕ Автокефальною Православною Апостольською Церквою Груз╕╖". Раджу вс╕м ознайомитися з цим документом, який, як мен╕ здалось, був також написаний п╕д впливом вищезгадано╖ рекомендац╕╖ Ради ╢вропи та пройшов експертизу Парламентсько╖ асамбле╖ Ради ╢вропи. В ц╕й Угод╕ нема╓ нап╕втон╕в. ╤ розпочина╓ться вона словами:

"Православна апостольська Церква ╕сну╓ в Груз╕╖ дв╕ тисяч╕ рок╕в, з V стол╕ття ма╓ статус автокефально╖ ╕ ╓ частиною всесв╕тнього православ'я. Б╕льш╕сть населення Груз╕╖ - православн╕ християни. Конституц╕я Груз╕╖ визна╓ особливу роль Православно╖ Церкви в ╕стор╕╖ кра╖ни. В Груз╕╖ визна╓ться повна свобода рел╕г╕╖ та в╕роспов╕дання. У розвинутих кра╖нах св╕ту ╕сторичн╕ церкви отримали особливий юридичний статус.

Зг╕дно з Конституц╕╓ю Церква незалежна в╕д Держави".

Першим пунктом Угоди ╓ констатац╕я факту, що "Держава ╕ Церква п╕дтверджують готовн╕сть до сп╕впрац╕ на основ╕ дотримання принципу незалежност╕ один в╕д одного".

Ця угода ц╕кава ще й тому, що в н╕й м╕стяться вс╕ т╕ положення, як╕ Укра╖нська Православна Церква н╕як не може донести до автор╕в ново╖ редакц╕╖ "Закону про свободу сов╕ст╕ ╕ рел╕г╕йн╕ орган╕зац╕╖", а тому виступа╓ проти його прийняття без урахування пропозиц╕й Церкви (Листи Предстоятеля Укра╖нсько╖ Православно╖ Церкви до Голови Верховно╖ Ради № 955 30.08.2002 р. та № 1803 в╕д 24.10.2002 р.).

Я дозволю соб╕ процитувати лише окрем╕ положення, обговорення яких у нас на вустах:

7. Держава забезпечу╓ створення ╕нституту в╕йськових священик╕в в арм╕╖.

8. Держава забезпечу╓ створення ╕нституту капелан╕в в тюрмах.

9. Навчальн╕ програми предмету по православному в╕роспов╕данню та кандидатури викладач╕в затверджу╓ Держава за поданням Церкви.

10. Держава ╕ Церква вза╓мно визнають в╕дпов╕дн╕ теолог╕чн╕ та духовн╕ сертиф╕кати (дипломи).

13. Церква ма╓ право зд╕йснювати господарську д╕яльн╕сть у встановленому Законом порядку.

16. Власн╕сть Церкви та ╕нш╕ майнов╕ права захищен╕ законом. Держава не ма╓ права в╕дчужувати в╕д Церкви ╖╖ майно. Церква розпоряджа╓ться сво╖м майном на основ╕ норм церковного права у в╕дпов╕дност╕ з власним статутом ╕ дотриманням законодавства Груз╕╖…

17. Держава визна╓ церковним майном розташован╕ на територ╕╖ Груз╕╖ православн╕ храми ╕ монастир╕ (д╕юч╕ ╕ нед╕юч╕), земельн╕ д╕лянки, на яких вони розташован╕, а також ру╖ни (розвалини).

18. Держава визна╓ майном Церкви церковн╕ ц╕нност╕, що збер╕гаються в музеях ╕ сховищах. Церковн╕ ц╕нност╕ як частина загальнонац╕ональних скарб╕в ╓ сп╕ввласн╕стю Держави ╕ Церкви (окр╕м святих мощей ╕ святих рел╕кв╕й)…

19. Держава ╕ Церква разом оп╕куються захистом ╕ охороною церковних споруд ╕ ц╕нностей, що мають ╕сторичне, археолог╕чне, арх╕тектурне та культурне значення.

21. Держава зобов'язу╓ться частково в╕дшкодувати церкв╕ збитки, нанесен╕ ╖й у Х╤Х-ХХ ст., особливо у 1921-1990-х роках…"

Я докладно зупинився на цих питаннях тому, що в╕д ╖х вир╕шення залежить не т╕льки в╕дновлення порушених прав Церкви, а й майбутн╓ в╕дносин Церкви ╕ держави, а також роль, яку Церква буде в╕д╕гравати у сусп╕льному житт╕, в тому числ╕ ╕ у вир╕шенн╕ соц╕ально-пол╕тичних конфл╕кт╕в.

Некерована св╕тською владою та пол╕тиками, незалежна в╕д Держави та пол╕тичних (правлячих або опозиц╕йних) рух╕в, Церква ма╓ завжди п╕дн╕мати св╕й голос, закликаючи до миру ╕ злагоди у сусп╕льств╕. Церква не може, ╕ не хоче утримувати християнина ╕ громадянина в╕д участ╕ у громадському та пол╕тичному житт╕, але вона завжди заклика╓ його до мудрост╕ ╕ розсудливост╕, апелюючи не до громадсько╖, пол╕тично╖ або нац╕онально╖ св╕домост╕ людини, а до ╖╖ християнсько╖ сов╕ст╕ ╕ необх╕дност╕ виконання Божих запов╕дей.

Маючи р╕зн╕ природи, Церква ╕ держава використовують р╕зн╕ за-соби для досягнення сво╖х ц╕лей. Держава спира╓ться здеб╕льшого на ма-тер╕альну силу, включаючи силу примусу, а також на в╕дпов╕дн╕ св╕тськ╕ системи ╕дей. Церква ж ма╓ рел╕г╕йно-моральн╕ засоби для духовного ке-р╕вництва пасомими ╕ для залучення нових чад. Церква не владна замовкнути, припинити пропов╕дування ╤стини, на як╕ б ╕нш╕ вчення не вказувалося державними ╕нстанц╕ями. Стоячи на позиц╕ях безперешкодного ╕ внут-р╕шньо в╕льного пропов╕дування ╤стини, Церква неодноразово в ╕стор╕╖ за-знавала гон╕нь в╕д ворог╕в Христа. Але ╕ гнана Церква покликана терп╕ти гон╕ння, не в╕дмовляючи держав╕, яка пересл╕ду╓ ╖╖, в лояльност╕. Але якщо держава почина╓ втручатися у внутр╕шн╕ справи Церкви, наполяга╓ на зреченн╕ в╕д Христа або примушу╓ до тяжкого гр╕ха, Церква залиша╓ за собою право звернутися до в╕рних ╕з закликом до мирно╖ громадянсько╖ непокори, про що засв╕дчено в "Основах соц╕ально╖ концепц╕╖ Укра╖нсько╖ Православно╖ Церкви".

Церква прид╕ля╓ головну увагу не систем╕ зовн╕шньо╖ орган╕зац╕╖ держави, а стану сердець сво╖х член╕в. Тому Церква не вважа╓ для себе за можливе надавати переваги будь-якому державному ладу або будь-як╕й з ╕снуючих пол╕тичних доктрин. Церква покликана пропов╕дувати й будувати мир з ус╕м зовн╕шн╕м для не╖ сусп╕льством: "Якщо можливо ╕ за-лежить в╕д вас, перебувайте в мир╕ з ус╕ма людьми", - говорить апостол Павло (Рим. 12, 18).

Церкв╕ завжди ╓ що сказати ╕ влад╕, ╕ опозиц╕╖. ╤ Церква повинна мати право ╕ можлив╕сть вести в╕льний д╕алог з ус╕ма.

Опозиц╕онерам було б доречно нагадати слова:

"Усяка душа нехай п╕дкоря╓ться вищ╕й влад╕, бо нема╓ влади не в╕д Бога; ╕снуюч╕ ж власт╕ поставлен╕ Богом. Тому той, хто противиться влад╕, противиться Божому повел╕нню" (Рим. 13, 1-2).

"Отже, будьте пок╕рн╕ всякому людському начальству, заради Господа: чи царев╕, як верховн╕й влад╕, чи правителям, як в╕д нього посланим для покарання злочинц╕в ╕ для похвали тим, хто робить добро, - бо така ╓ воля Божа" (1 Пет. 2, 13-15).

Але й влад╕ потр╕бно не забувати:

"Не утискай наймита, убогого й незаможного з брат╕в сво╖х… Того ж дня даси йому заплату, ╕ не зайде над нею незаплаченою сонце, бо вбогий в╕н, ╕ до не╖ лине душа його. ╤ не буде в╕н кликати на тебе до Господа, ╕ не буде гр╕ха на тоб╕" (Второзак. 24, 14-15).

"Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу, ╕ не в╕зьмеш п╕дкупу, бо п╕дкуп осл╕плю╓ оч╕ мудрих ╕ викривлю╓ слова справедливих. За справедлив╕стю, лише за справедлив╕стю будеш гнатися, щоб жити…" (Второзак. 16, 19-20).

П╕клування перед державною владою про потреби народу ╓ традиц╕йною сферою сусп╕льно╖ д╕яль-ност╕ ╕ обов'язком Православно╖ Церкви.

Церква може бути посередником у розв'язанн╕ соц╕ально-пол╕тичних конфл╕кт╕в лише якщо обидв╕ сторони ╓ в╕рними Церкви, або визнають духовний авторитет Церкви, або сам╕ пропонують виступити Церкв╕ посередником. Церква не повинна нав'язувати себе в посередники без згоди учасник╕в протистояння.

Прикладом участ╕ Церкви у розв'язанн╕ соц╕ально-пол╕тичних конфл╕кт╕в стали р╕шуч╕ д╕╖ з боку Сербсько╖ Православно╖ Церкви п╕д час напружено╖ ситуац╕╖ з обранням Президента кра╖ни. В ситуац╕╖, яка загрожувала громадянською в╕йною, Церква в╕д╕грала вир╕шальну роль, залишаючись при цьому незалежною в╕д пол╕тичних парт╕й. У зверненнях до сербського народу, влади, опозиц╕╖, шахтар╕в, арм╕╖, правоохоронних орган╕в, Церква закликала до мирного розв'язання конфл╕кту, до визнання демократичних процес╕в ╕ зверхност╕ закону. Коли стало зрозум╕ло, що М╕лошевич та його Уряд не визнають законно╖ перемоги опозиц╕╖, Церква, взявши на себе в╕дпов╕дальн╕сть, ╕ визнала кандидата опозиц╕╖ Коштуницю "обраним президентом", спов╕стивши про це св╕ту. Зауважте, Церква п╕дтримала опозиц╕ю не тод╕, коли вона намагалася д╕статися влади, а тод╕, коли влада в╕дмовилася визнати результати волевиявлення народу п╕д час вибор╕в, що в╕дбулися у в╕дпов╕дност╕ до закону.

Водночас ╕снують галуз╕, в яких священнослужител╕ й канон╕чн╕ церковн╕ структури не можуть надавати допомоги держав╕ або пол╕тичним рухам, сп╕впрацювати з ними. Це, зг╕дно "Основ соц╕ально╖ концепц╕╖ Укра╖нсько╖ Православно╖ Церкви":

"а) пол╕тична боротьба, передвиборна аг╕тац╕я, кампан╕╖ на п╕дтримку тих чи ╕нших пол╕тичних парт╕й, громадських ╕ пол╕тичних л╕дер╕в;

б) веден-ня громадянсько╖ в╕йни або агресивно╖ зовн╕шньо╖ в╕йни;

в) безпосередня участь у розв╕дувальн╕й та будь-як╕й ╕нш╕й д╕яльност╕, яка вимага╓, зг╕дно з державним законом, збереження та╓мниц╕ нав╕ть на спов╕д╕ та при допов╕-д╕ церковному Священноначал╕ю".

На тл╕ пол╕тичних незгод, суперечностей ╕ боротьби Церква про-пов╕ду╓ мир ╕ сп╕впрацю людей, як╕ дотримуються р╕зних пол╕тичних погля-д╕в. Вона вважа╓ за можливе наявн╕сть р╕зних пол╕тичних переко-нань серед ╖╖ ╓пископату, кл╕ру та мирян. Православн╕ миряни мають право брати участь у д╕яльност╕ орган╕в влади та пол╕тич-них рухах. Чада Церкви мають свободу вибору й висловлення сво╖х пол╕тичних пере-конань.

Разом з тим, неучасть Церкви в пол╕тичн╕й боротьб╕, у д╕яль-ност╕ пол╕тичних парт╕й ╕ в передвиборних процесах не означа╓ ╖╖ в╕дмови в╕д публ╕чного виявлення сво╓╖ позиц╕╖ з сусп╕льне значущих питань, в╕д представлення ц╕╓╖ позиц╕╖ перед органами влади на будь-якому р╕вн╕. Така позиц╕я висловлю╓ться церковними Соборами, Священноначал╕╓м та уповноваженими ними особами. У будь-якому раз╕ право ╖╖ висловлення не може бути передане державним установам, пол╕-тичним або ╕ншим св╕тським орган╕зац╕ям, або засобам масово╖ ╕нформац╕╖.

На зак╕нчення ще раз хочу нагадати, що ╓вропейський досв╕д св╕дчить, що одним з пр╕оритетних напрямк╕в пол╕тики держави у сфер╕ в╕дносин з рел╕г╕йними об'╓днаннями ╓ законодавче закр╕плення статусу традиц╕йних для дано╖ кра╖ни рел╕г╕йних орган╕зац╕й. Под╕бна практика дозволя╓ держав╕ спиратися на традиц╕йн╕ рел╕г╕йн╕ орган╕зац╕╖ у таких сферах, як: збереження моральност╕ ╕ спокою в сусп╕льств╕; духовн╕, культурн╕, моральн╕ та патр╕отичн╕ осв╕та й вихо-вання; справи милосердя та благод╕йност╕; збереження, в╕дродження й розвиток ╕сторично╖ та культурно╖ спадщини; духовно-мора-льне виховання во╖н╕в ╕ сп╕вроб╕тник╕в правоохоронних установ; робота з проф╕лактики правопорушень, п╕клування про ос╕б, як╕ перебувають у м╕сцях позбавлення вол╕; охорона здоров'я; д╕яльн╕сть з охорони навколишнього середовища; п╕дтримка ╕нституту с╕м'╖, материнства й дитинства; проти д╕яльност╕ псевдорел╕г╕йних структур, небезпечних для особи й сусп╕льства тощо.

╤ одн╕╓ю з небагатьох кра╖н, що не використовують цей досв╕д, на жаль, ╓ Укра╖на. Тому марг╕нальн╕ з присмаком злочинност╕ рел╕г╕йн╕ угруповання отримують у нас "зелене св╕тло" для впровадження сво╖х сумн╕вних ╕н╕ц╕атив, на кшталт створення "╓дино╖ пом╕сно╖ церкви" на м╕сце вже тисячу рок╕в ╕снуючо╖ пом╕сно╖ канон╕чно╖ Укра╖нсько╖ Православно╖ Церкви. Тому у нас ╕ ╓ можливою поява ще одного "митрополита Ки╖вського ╕ вс╕╓╖ Укра╖ни" Мойсея на чол╕ ще одн╕╓╖ "Укра╖нсько╖ автокефально╖ православно╖ соборноправно╖ Церкви", який разом з можновладцями, депутатами та пол╕тиками також збира╓ться об'╓днувати укра╖нське православ'я.