| ← Апрель 2005 → | ||||||
|
1
|
2
|
3
|
||||
|---|---|---|---|---|---|---|
|
4
|
6
|
7
|
8
|
9
|
10
|
|
|
11
|
12
|
13
|
14
|
15
|
16
|
17
|
|
18
|
19
|
20
|
22
|
23
|
24
|
|
|
25
|
26
|
27
|
28
|
29
|
30
|
|
За последние 60 дней ни разу не выходила
Сайт рассылки:
http://www.tochka.org.ua
Открыта:
21-01-2003
Статистика
0 за неделю
Новости виртуального издательства "Точка".
| Информационный Канал Subscribe.Ru |
Доброго дня чи ночi шановному панству!
Новий випуск розсилання Точки Лiтературного Кипiння - www.tochka.org.ua - до ваших послуг.
Тож читайте i пам'ятайте, що життя прекрасне.
Автор розсилання Ольга Клiпкова
“Вiн байдуже потис ii руку
I не чув ii милих докорiв,
I так довго стогнали по бруку
Перестуки ii пiдборiв.
I стояв вiн, тупий, плечистий
I байдужий, немов колода.
I здалося – на цiле мiсто
Заридала вона на сходах”
Василь Симоненко,
“Одурена”
Ц I К А В И Н К И
* * *
Точка Лiтературного Кипiння продовжуе освiтнiй проект “Розстрiлянцi або Украiнський варiант росiйськоi рулетки вiд СРСР” (РаУВРРвСРСР). Бiографii, твори, коментарi. Автори “Розстрiляного Вiдродження”.
Згублена надiя украiнськоi лiтератури. Невiдомий трибун повстанцiв рiзних таборiв. Йому було лише дев’ятнадцять – але ми згадуемо. Ми вiдкриваемо i вписуемо його iм'я на стяги. Його, свiжого – як озон – i юного – як бажання жити. А хто з нас мав такий шанс у дев’ятнадцять? Розмiрковуемо, шановне панство – Василь Чумак.
Ще в проекту з'явився Iнструментарiй – словник реалiй та подiй, що мають стосунок до РВ.
Маeте бажання побачити найближчим часом певну постать iз авторiв “Розстрiляного Вiдродження” – пишiть, i вашi пропозицii буде враховано пiд час роботи над проектом: k.o.s@ukrpost.net
* * *
Точка Лiтературного Кипiння запроваджуе опитування “Тридцять три священних корови украiнськоi лiтератури”. Отож, уважно прочитайте iнструкцiю, приеднуйтесь – i голосуйте за улюблений письменникiв. Пiдсумки залежать виключно вiд вас, шановне панство!
* * *
Отож, самвидав. Украiнський самвидав. Креативний i не дуже. Псевдолiтература чи таки справжня? Кожен мае на те свiй погляд. Погляд “точкiвцiв” (не часто бувае, щоб усi вони зiйшлися на однiй думцi), викладений паном Параньком, на самвидав i презентацiю Антологii украiнського самвидаву читайте тут: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=801
Д I Й О В I О С О Б И
Цiкавий автор специфiчних творiв з Точки Лiтературного Кипiння – Остап Соколюк у нашiй черговiй бесiдi.
Хто я i звiдки? Ну, по-перше, думаю, що я людина. Сподiваюсь, бо iнакше як? iнакше нiяк. А людина -- це все ж таки якось звучить. Так-так, а звiдки взялась ця людина? Вiрю, що вiд Бога, бо вiд мавпи не хочеться. Атеiстам хочеться, а менi -- нi. Хоча, запевняю -- я чужопланетний гiсть. Хто бачив -- пiдтвердить. Але людиною все ж певно краще бути. Такою собi людиною з Украiни, iвано-Франкiвськоi областi, мiста Коломиi. Такою собi народженою не лише повзати.
Як я знайшов Точку? Як я ii довiв до кипiння? То не я i я тут взагалi нiчого не знаю! Не писав я, не вбивав, не крав! То всьо Паранько, пiдставив мене. Спочатку в банду завербував, а потiм... самi знаeте. Тяжка то була iсторiя. Та я не жалiюсь -- всiм тяжко. А все чого? Через кохання. Тисяча чортiв, сударь, ви правi!!
Навiщо публiкую своi твори? Бо e можливiсть хоч трошки, хоч якось, як людина... А то що -- все життя в шухляду. Шухляда велика -- влiзе, але й iнтернет незгiрше. Слави хочу! Нiцше так казав, то що ми розумних людей не пiдтримаeмо? ЛЮДЕЙ! Кожен недурний письменник хоче, щоб його читали. Нiчого поганого не бачу в цьому. Не цькуйте iх за це.
Навiщо пишеш?? Питаня, звичайно, цiкавеньке. Знаete, Покальчук сказав, що для автора найважливiше вiдчуття цiлiсностi твору, от коли вiн написав i вiдчуваe, що воно добре i завершено. Цi золотi слова хтось потiм вкрав i в кишеню сховав -- певно захотiв продати, а я подумав, що пригадую лише дуже небагато посправжньому щасливих моментiв в моeму життi -- всi(!) вони вiдносяться до хвилин, коли я завершував якись твiр. Нехай i потiм, коли пiзнiше перечитував, мало не блював, але ж яке то щастя!.. Яка то неповторна мить. Ще трохи не та, яка перехоплюe подих, та все ж -- дiйсно щасtя. Поки що живу лише для таких ось речей, речей мого писання, бо насправдi можу себе назвати не дуже щасливою людиною. Може я трохи прибрехав, але в кожнiй казцi... А ти думаeш хто я?
Я мало читав творiв авторiв з Точки. Ну але нехай автори творять -- нi в якому разi не заважаю. Читав Лихограя. Прiзвище менi подобаeться i пише добряче. Покладаю надii на таких людей. Ось i все -- кепський з мене критик, та якщо попросите -- можна i попридиратися. Як десь уже дуло сказано: "Просите меня, просите!"
Творчi плани в мене широкi. В мене e багато задумок, i всi вони нiбито взялися з дитинства, тому боюсь -- коли випишу iх, то фантазiя моя вичерпаeться. Та скiльки там того життя -- вже би й мемуари писав. Меамури! Наразi написав гарну повiсть i з неi дуже задоволений, навiть дуже! В найближчому майбутньому планую сiсти за повiсть чи то роман.
Майбутнe укр. лiт. буде таки свiтле. Як пиво, або шо. Шо-шо, сонце, небо i море пiд ними! Я -- буду пiднiмати укр. лiт.! Здаeться менi, вона зараз надто маргiнальна, надто шифраторська, хоча Забужко й не погоджуeться з цим, мовляв, автори e, нема критикiв. Та що iй скажеш? Може й так. Гадаю, потрiбно кiлька гучних iмен, зробити iх iдолами в себе в Украiнi, як це роблять нашi росiйськi сусiди, а потiм -- на мiжнародний ринок. Тому зразу треба позбавити книгу маргiнальностi, всякоi там нечистоi мови, суржикiв, матюкiв. Це все "bitch shield" для тих, хто не вмie писати i взагалi уявлення немаe, яка вона -- добротна укр. мова, чи якiсна укр. проза. В мене багато мiркувань на цю тему, але то таке. Головне, що хтось таки зробить нашу лiтературу свiтлою. Як сонце або шо. Ну та це все метафори, а ми ж лiтати зiбрались, а не базiкати, а не повзати, як НЕ люди.
Всього найкращого. Удачi, всiх благ!
Якщо маете запитання до модераторiв чи авторiв – надсилайте: k.o.s@ukrpost.net
Якщо хочете стати дiйовою особою нашоi п’еси – пишiть: k.o.s@ukrpost.net
C L O S E T O T H E F L A M E
Вибране iз здобуткiв авторiв Точки. Вибране для них самих, iхнiх колег та широкого читацького кола. Якщо ви поки що належите до останньоi категорii, сподiваюсь, тепер вже знаете, де i як розмiстити власнi здобутки?
Не гортайте сторiнку в пошуках лiнка: www.tochka.org.ua
Кiлька слiв про авторiв – зайва рiч. Нехай читач складаe власнi “кiлька слiв”, без ангажування чи то навiть сугестii з нашого боку.
**************************************************************************************************************************
Олексiй Спейсер Кацай
список публiкацiй автора: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=90
Осiннiй зорелiт
Тiльки витече
з неба лiто,
наче меду краплина
з роту,
екiпаж
набирати пiду
для осiннього
зорельоту.
I зневiрених
соломинок
вiдшукавши
хитку опору,
я iстоту сумну з дощинок
стрiну,
погляд здiйнявши вгору.
Друга двох нас
сама зустрiне,
невидима
i тому - дивна.
Це -
курликання журавлине,
що не звабилось
теплим пiвднем.
Що залишилось
тут, iз нами,
в прохолодi
ледь-ледь колючiй.
Подивившись на це,
пристане
до компанii
лист летючий.
Прикипить вiн
до астрокарти,
дощ-механiк
в рушiй порине,
буде мiцно
зв'язок тримати
iз Землею сум журавлиний.
Вись просотае
соломинки,
лиш стернисько схлипне болюче...
Дощ... Курликання...
Лист летючiй...
А попереду
-
зорь снiжинки.
**************************************************************************************************************************
Остап Соколюк
За дверима
* * *
Оксанi Пасiшниченко
“Все, що ви скажете, було вже сказано до вас.”
Американськi фiльми
Вечiр важко навалився на плечi нездоланною втомою. Iхня група веселих i дурних пiдлiткiв закупила квитки i затопталась в автобус. Вони пробиралися навпомацки по вузькому проходi в машинi, намагаючись розгледiти в напiв темрявi номерки сидiнь, поки кожен не знайшов свое мiсце. Його знаходилось бiля вiкна. Хлопець стомлено
опустився в крiсло. Решта компанiй розсiлась позаду та трохи осторонь. Вiн повернув голову до вiкна та, припiднявши шторку, виглянув за неi. Надворi мiсячне сяйво легко, нечутно стелилося по снiгу, немов мати, яка, лагiдно торкаючись пiдлоги, пiдходить до дитини, щоб не розбудити ii. Надворi зима пiдсмiювалась дрiбними снiжинками, заколисувала iх i турботливо вкладала спати на землю, обiцяючи весну, розказуючи iм дивнi казки про лiто.
Через спинки сидiнь до хлопця перехиляються двое йому давно знайомих обличь.
--
Ги, ги, ги…Ти чим тут займаешся?—один.
-- Едрьон-батон, -- другий.
-- Ану не спи!—перший трясе його за плече.—Нам ще пити треба.
* * *
Це була справа самотнiх. Думки роiлися сердитими шершнями по кiмнатах його внутрiшнього свiту, верещали хмарами кажанiв по внутрiшнiх
тунелях i погрожували заплутати, запутати, розсваритися i розiйтися, стерши грань мiж Я i НЕ Я. Вiн хотiв звiльнитися вiд них, дати iм волю. Таке вiдчуття в нього не було постiйне. Воно просто проявлялося раз-по-раз пекучим наривом i… притихало.
Бiль, що терпиш, забиваючись в куток, намагаючись засунути його якнайглибше в себе, i радiеш, коли вiн iде, не думаючи про те, як потiм знову його вгамувати. I все це: думки, кажани, шершнi i бiль – шукали сили, боролися, щоб народитися в словах. Слова шукали слухача, уста – вух, чиясь покiрнiсть – милостi, а Iзольда бiгала по палубi i несамовито кричала: “Дайте бiлий парус!”
“—Розкажи менi.
-- Що?
-- Себе.”
З пам”ятi раптом виникли несподiванi слова, якогось давно забутого ним письменника: “Ми
в дорозi, нам нiчого втрачати.”
“—Розкажи менi все.
-- А тобi можна?
-- Лише менi. Я зрозумiю i забуду, i бiльше ми не побачимось.
-- Нiколи?
-- Будь певен.”
* * *
Той обережно оглянувся i побачив мiлiцiонера в трьох метрах вiд себе. Всi зайшлись диким ржанням, але не хлопець, який, наморщивши чоло спостерiгав, як дiвчина в червонiй куртцi iшла геть. “Сама, так пiзно? Чому ii нiхто не зустрiчае? Ламати долю чи пiдкорятися iй? Для чого зараз час?”
Вiн побiг. Снiг приемно порипував пiд ногами i падав з неба. Догнав, рiзко розвернув i обняв, притис, вчепився, як руками за волосся, що треба
видирати з розпачу. Вона обняла його, притисла i подянувала Богу, що вiн ще не бачить ii заплаканого обличчя.
“Не вiдпускай,”—прошепотiв вiн.
“Ти менi снився тодi. Розумiеш?”—схлипнула вона.
“Ну i що? Я – вiчний. Я не знаю, що ми зараз робимо – ламаемо долю, чи пiдкоряемось iй, але то мае найменше значення. Пробач менi, я знаю багато слiв, але не вмiю, не знаю як… Я тебе не вiдпущу.”
Вони стояли i думали, що не знають iмен одне одного, а мiсяць реготав з-пiд ночi i кричав: “Дурнi ви голови! То мае
найменше значення!”
“—Ти?
-- Я.
-- Ми. Двi оголених душi.
-- Чудо! Чудо!”
Сенсу шукайте тут: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=711
**************************************************************************************************************************
Коропчук Павло
список публiкацiй автора: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=33
Казарми життьовi
Казарми життьовi, пардон – парламент.
Сансара невгамована. Капець
витае яничарськими орлами,
мов лемент, конокрад або й купець.
Iз неба нинi капа Тiтiкака.
У ридмах моя коха – Асунсьон –
не може й Шарiат i Тiпiтака
дозволити бахусовий лосйон
втирати в епiдермiс. Ти ж, мов бильце
ведеш ii з пiдвалiв харакiрi
i глюкiв. I ii скрипiчнi пальцi
лунають, нiби дудки у факiрiв.
Здавалося, з палати – тiльки в Лету,
iз точних астролябiй – в кiнське
око,
але коли зростаються скелети,
то хоч куди – до Iблiса, в клоаку!
Ми пурхнемо удвох. Здамо мандати
парламентськi i зникне весь валун
дев’ятий, захиснi нiчнi редути.
Мiж нами – на Волинi – Авалон.
**************************************************************************************************************************
горобчук богдан-олег
список публiкацiй автора: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=33
пиво
я бачив будду та' як тебе
вiн сяв i був подiбним до Йсу
ми тiльки вкрались з ворожих лабет
ми грали у "спаси - не спасу"
а зорi падали з сотень неб
хотiли вцiлити в третi вiчi
я буддi мовчав: слiв не треба
сьогоднi пиво - а завтра вiчнiсть
на ранок вiн пiшов як встало
срiблясте сонце з-за свiту голого
лишивши пива i кусень сала
забравши вiчнiсть собi у голову
К Н И Ж К А. П Р О С Т I Р П Р И Д А Т Н О С Т I
Отже, наша критика. Маете iнший погляд на висвiтленi видання, хочете полемiзувати з авторами критичних статей – надсилайте коментарi: k.o.s@ukrpost.net
**************************************************************************************************************************
* Роман Лихограй
“Котигорошко” Василя Кожелянка
У музицi е такий стиль: easy-listening. Легкiсть, доступнiсть i зрозумiлiсть. “Котигорошко” Василя Кожежелянка, це такий собi easy-reading. Казочка для дiтей дорослiшого вiку. Тi ж самi ознаки: легкiсть,
доступнiсть, зрозумiлiсть. Але вони автоматично не означають того, що роман вам сподобаеться.
Для чого взагалi потрiбна художня книга? Як на мене особисто, то розважати, нести якусь iнформацiю, примушувати над чимось замислитись. Не обовязково, звiсно, усе разом, але синтенцiя з двох елементiв – найкращий варiант. “Котигорошко”, видно задумувався, виключно як твiр розважальний. Ну, з малесенькою поправкою, на 90%, як твiр розважальний. Можна i так. Але тодi, щоб так би мовити, перекрити вiдсутнiсть ще
чогось, розважати Кожелянко мав би дуже i дуже непогано. А вiн цього не робить.
Щодо найголовнiшоi особливостi авторського стилю: поверхневiсть. Недолiк? Частково. Бо коли ти зупиняешся на якомусь дiйсно цiкавому моментi в очiкуваннi розгорнутого опису (на те ж вiн i цiкавий момент), Кожелянко пролiтае над ним кiлькома рядками i просто констатуе факт. Пробiг, пробiг i далi. Ну так, якщо почати описувати усе, то “Котигорошко” розгорнувся б, як мiнiмум, у трилогiю. Але ж про дурнувату iерархiю духiв з
якимись астральними свiтами, у яких вiдсутнiй часо-простiр вiн розповiдае ширше. При тому, що чимось окрiм дурки, я цi описи назвати не осмiлюсь. То чому б не зробити навпаки? Пробiгти над нею i описати щось цiкаве.
Повертаючись трохи назад: чому не “виключно розважальна”? Едина, дiйсно, добре засвiчена показ-роздум лiнiя це – людина i влада. Що i як робить карерист Котигорошко i що i як з цього отримуе. Куди ведуть полiтичнi iнтриги. Про цей вплив читати було досить цiкаво. Хоча, бiльшiсть i заздалегiдь
вiдомо.
“Котигорошко” – роман фантастичний. Украiна постае як одна з наддержав, пiд чиiм контролем знаходиться уся Стара Европа, частина Африки та ще купа територiй по усьому свiту. Новiтне нетрадицiйне озброення, придушення сепаратистських виступiв i усякого роду ересi, вiйна з найгрiзнiшим ворогом – Атлантидою. Така загальна картина роману. Ну чим вам не казка? Фантастична i химерна. Хоч i завершуеться усе бiльш правдиво. Ну, так як воно i мало б бути.
Коротше, якщо вам подобаються
казки, ура-патрiотизм, легкiсть прочитання або трохи й дурка, спробуйте почитати Василя Кожелянка з його “Котигорошком”. Я навiть впевнений, що комусь сподобаеться.
******************************************************************************************************
* Олексiй Демченко
“Культ” Любка Дереша
“Культ”. За той недовгий час, що минув з тих пiр, як зявився цей роман (2001р.), вiн вже й насправдi встиг стати культовим у певних колах. Перший великий твiр ще зовсiм молодого автора став справжньою подiею в украiнськiй лiтературi. Юрко Покальчук назвав його найкращим з того, що йому доводилося читати останнiм часом.
Увесь твiр можна умовно роздiлити на двi частини, що досить чiтко диферен диференцiюються в текстi: реальну i фантастичну. Реальна частина е абсолютно
непретензiйною: молодий студент-практикант Юрко Банзай (чи то БАNZАЙ) iде до невеличкого провiнцiйого мiстечка, щоб викладати в мiсцевому «елiтному» коледжi бiологiю. Просто. Але ще не «заiзжено».
Фантастична ж частина е чи не найпретензiйнiшою з усьго, що створювалось в украiнськiй лiтературi. Принаймнi, останнiм часом. Дереш представляе читачевi не що-небудь, а власну модель Творення Свiту. Модель, в контекстi якоi уся сьогоднiшня буденнiсть – мить, крапля, пiсчинка...
В творi е ще й третя частина.
Вона виникае там, де перетинаються першi двi: реальнiсть i фантастика. Тут розпочинаеться мiстика. Щось на зразок украiнського “Твiн Пiксу”. Маленьке мiстечко Мiднi Буки стае зосередком цiлого ряду таемничих подiй… Звучить банально. I насправдi: зазвичай, подiбнi засоби розвитку сюжету в сучаснiй лiтературi е надзвичайно неякiсним нагромадженням штампiв, нахабно передертих в тих чи iнших «класикiв жанру», i загорнутих у модну обгортку з написами: “Новинка!”, або ще крутiше – “Brand new!!!”. Але в Дереша мiстична
частина е чи не найвдалiшою.
Роман написаний досить простим i невибагливим стилем, тому читаеться надзвичайно легко. Вiдчуваеться, що його писала досить освiчена людина. Бiльшiсть людей дивуеться, коли дiзнаеться, що роман написаний ще зовсiм молодим автором.
Прихiльники нетрадицiйноi фiлософii, лiтератури i музики зможуть знайти тут для себе декiлька дуже цiкавих посилань…
“Культ” е лише першою частиною трилогii. Друга мае назву "Поклонiння
ящiрцi", а третя – "Архе". Так що, to be continued...
“Поняття мiту нерiдко е настiльки туманним, наскiльки модним е до нього вдаватися. У багатьох випадках воно значить не бiльше, нiж набагато простiшi “тема” чи “топос”, часто воно вживаеться як синонiм будь-якого (особливо популярного, колективного, iррацiонального) вiрування, будь-якоi великоi на рацii, що викликае колективний резонанс (тодi як хтось iнший вважае його облудним)”
Григорiй Грабович,
“Мiтологiзацii Львова: вiдлуння присутностi та вiдсутностi”
Зустрiнемось за два тижнi або на www.tochka.org.ua!
Маєте запитання, пропозицii, цiкавi матерiали - звертайтесь: k.o.s@ukrpost.net
Бережiть себе i своiх близьких.
| http://subscribe.ru/
http://subscribe.ru/feedback/ |
Подписан адрес: Код этой рассылки: lit.writer.tochka2003 |
Отписаться |
| В избранное | ||
