| ← Март 2005 → | ||||||
|
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
||
|---|---|---|---|---|---|---|
|
7
|
8
|
9
|
10
|
11
|
12
|
13
|
|
14
|
15
|
16
|
17
|
18
|
20
|
|
|
21
|
22
|
23
|
24
|
25
|
26
|
27
|
|
28
|
29
|
30
|
31
|
|||
За последние 60 дней ни разу не выходила
Сайт рассылки:
http://www.tochka.org.ua
Открыта:
10-12-2004
Статистика
0 за неделю
Літературний Портал "Т" :: Точка лiтературного кипiння.
| Информационный Канал Subscribe.Ru |
Доброго дня чи ночi шановному панству!
Новий випуск розсилання Точки Лiтературного Кипiння - www.tochka.org.ua - до ваших послуг.
Тож читайте i пам'ятайте, що життя прекрасне.
Автор розсилання Ольга Клiпкова
Ц I К А В И Н К И
* * *
Точка Лiтературного Кипiння продовжує освiтнiй проект “Розстрiлянцi або Украiнський варiант росiйськоi рулетки вiд СРСР” (РаУВРРвСРСР). Бiографii, твори, коментарi. Автори “Розстрiляного Вiдродження”. Чергова серiя, постать загадкового Майка Йогансена, “людини з химерним iм’ям” вже на Точцi Лiтературного Кипiння.
Гравець у всьому – вiд футболу до смертi. Почасти кiносценарист, з iншого боку – невтомний мандрiвник. Вивчив сербську за один вечiр, щоб перекласти декiлька дум. I справа не в тому, що сербська – проста. Це вiн сам – складний. Або ж складений. Як хороша, виплекана фабула – складений з найцiкавiших деталей i образiв.
Далi – Василь Чумак. Маeте бажання побачити найближчим часом певну постать iз авторiв “Розстрiляного Вiдродження” – пишiть, i вашi пропозицii буде враховано пiд час роботи над проектом: k.o.s@ukrpost.net
* * *
У Киiвському нацiональному унiверситетi вiдбулася зустрiч з Оксаною Забужко. Письменниця провела своeрiдний „майстер клас” для студентiв i презентувала свiй останнiй роман з iнтригуючою назвою “Музей покинутих секретiв”, що невдовзi маe з’явитися друком.
“У нас e автори, але нема лiтератури. Нема лiтературноi критики, рефлексii на прочитане. Ми сприймаeмо лiтературу, але не можемо дати iй об’eктивну, критичну оцiнку” – О. З.
Щодо порад майбутнiм лiтераторам, то тут все було досить прогнозовано: “Не бреши” – одинадцята заповідь, якоi мусить дотримуватись кожен, i не тiльки письменник” – знову ж таки О. З. Чи це правильно, вирiшувати кожному особисто.
(за О. Демченком)
Д I Й О В I О С О Б И
Олексiй Демченко, головний модератор – вершитель долi ваших публiкацiй – про себе i Точку Лiтературного Кипiння.
Як знайшов "Точку"
На „Точцi” – фактично з самого народження (ii, а не мого, звісно :) ). Все розпочалося з зустрiчi з однieю з ключових постатей в сучаснiй украiнськiй iнтернет-лiтературi – Сергieм Параньком, „батьком” „Точки”. Вiн увiв мене й iнших „спiвзасновникiв” у курс справ i запропонував приeднатися. Це було досить цiкаво. Тож я погодився.
Колектив
Колектив? Ну, що можна сказати... Як на мене, то нам вдалося зiбрати досить прикольну команду. В основному, це студенти „Шевченко”, але не тiльки. Наприлад, Сашко Ушкалов мешкаe i навчаeться у Харковi. Всi ми молодi, талановитi, активнi, креативнi, перспективнi i, що найголовнiше, дуже й дуже скромнi :).
Автори
Зараз ми маeмо вже досить велику кiлькiсть авторiв рiзного вiку, рiзних стилей i рiзних напрямкiв. I, що приeмно: в нас вже сформувалося коло постiних дописувачiв. З деякими знайомі особисто, дехто залишаeться для нас цiлковитою загадкою. Хоча, на ставлення до творiв це, звiсно, не як не впливаe. Ми намагаeмося бути максимально обeктивними.
Критерii вiдбору
Перш за все, сподобалося/не сподобалося, звичайно. А потiм вже змiст, форма i все-таке iнше :). А, якщо серйозно, то насправдi класний твiр – той, читаючи який ти вiдчуваєш теж саме, що i його автор (дуже намагалася не втручатися, але: з цieю тезою радо полемiзувала б – О.К.). Таких e досить небагато, але вони завжди вирiзняються у потоцi.
Про себе
Про себе... Що тут можна розовiсти? Дещо e в резюме на „Точцi”. Хоча, треба сказати, що воно вийшло дешо „сухим”. А так... Суцiльнi “X-files” :).
Постйного кредо, як такого, немаe. Тому кожного разу, коли про це питають, доводиться швидко вигадувати щось нове :). Цього разу можу запропонувати мiй улюблений вислiв Нiцше: “Коли ти стоiш над прiрвою i дивишся вниз, то не забувай, що прiрва теж дивиться на тебе...”
Перспективи “Точки” (на мою думку)
Ми намагаeмося постiйно прогресувати. Iнтернет розвиваeться надзвичайно швидко. З ним, як з потягом, – зупинишся на хвилинку, i ти вже вiдстав. Щоб вiдповiдати вимогам вiдвiдувачiв, потрiбнi максимальна якiсть i оперативнiсть подачi iнформацii. Наша мета – завоювати позицii кращого порталу Украiни i не вiддавати вже бiльше нiкому й нiколи :). Ми крокуeмо до неi повiльно, але досить упевнено.
Якщо маєте запитання до модераторiв чи авторiв – надсилайте: k.o.s@ukrpost.netЯкщо хочете стати дiйовою особою нашої п’єси – пишiть: k.o.s@ukrpost.net
C L O S E T O T H E F L A M E
Вибране iз здобуткiв авторiв Точки. Вибране для них самих, їхнiх колег та широкого читацького кола. Якщо ви поки що належите до останньої категорiї, сподiваюсь, тепер вже знаєте, де i як розмiстити власнi здобутки?
Не гортайте сторiнку в пошуках лiнка: www.tochka.org.ua
Кiлька слiв про авторiв – зайва рiч. Нехай читач складаe власнi “кiлька слiв”, без ангажування чи то навiть сугестii з нашого боку.
**************************************************************************************************************************
Олексiй Спейсер Кацай
список публiкацiй автора: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=90
Якщо ми заблукаємо...
Якщо ми заблукаeмо в мiстi,
моe сiрооке ласкаве пташеня,
я, птахолов завзятий, кину тебе угору,
щоб ти, розiрвавши сизе занедбане повiтря,
в шпарах помiж дахiв роздивилось море.
Якщо ми заблукаeмо в морi,
моe сiрооке ласкаве пташеня,
я, капiтан тисячолiтнiй, свою грудну вiдчиню клiтку,
щоб ти полетiло шукати в грузькому туманi
невiдкритого материка дикi скелi.
Якщо ми заблукаeмо в скелях,
моe сiрооке ласкаве пташеня,
я, скелелаз
оскаженiлий, що робить з рiвнин гори,
за тобою, оглядачем безодень,
до вершин пiду, що наскрiзь пробили небо.
Якщо ми заблукаeмо в небi,
моe сiрооке ласкаве пташеня,
то я, чернець ордену зореходiв,
себе там розiпну на крил координатах,
де пружнi спiралi годинника орбiт полохливо хитають шестернi часу.
Якщо ми заблукаeмо в часи,
моe сiрооке ласкаве пташеня,
то повернемося на невловиму мить
у наше мiсто,
щоб на вустах вiдчути присмак солонуватий морiв, скель та небес.
Ми заблукали одне в одному...
I крiзь очей мерехтiння я волаю:
в пiднесеннi плотi, що зветься душею,
моe сiрооке ласкаве пташеня,
чим ти, слабке, сильнiше вiд мене?..
**************************************************************************************************************************
Шеляженко Юрiй
Семиструнна людина
Струна перша. КРИЛА
Вiн часто мрiяв про крила. Хотiв лiтати серед кремових хмар, проникаючи у озоновi дiрки Землi. I справдi лiтав увi снi, пишаючись цим наяву. Вiн трохи вiрив у чудеса, тому молився про крила та робив щоденнi вправи для вирощування крил. Але залишався людиною. Це його бiсило. А бiсам крила не дають.
Струна друга. ПАНЦИР
Його наче оточувало невидимою кулею силове поле. Вороги вiдштовхувалися вiд нього, навiть
якщо вiн хотiв наблизитись до них та зрозумiти, чому вони вороги. Також невидима куля захищала його вiд друзiв, бо, мабуть, вважала, що занадто близький друг може поламати силове поле, а тому вiн - найнебезпечнiший ворог. Iнодi вiн хотiв злетiти на крилах, залишивши невидиму кулю пiд ногами, та приземлитися до нiг коханоi людини. Але крил у нього не було. Тому, хто має непробивний панцир, крила нi до чого.
Струна п'ята. ВУХА
У нього були довгi вуха. Хтось казав, що вiн осел, але панцир вiдштовхував це. У вухах було пекло. В них болючим ехом вiддавалися штампованi iстини та шаленi ритми вуличних мелодiй. У вухах горiла сiрка, яку бачили всi, крім нього. Але якщо погляд не дiстає до вух, при якiй оказii iх мити? Iнодi його голос вiддавався у вухах, додаючи масла в пекельний вогонь. Слова вибухали в його вухах, вiд них залишалися руiни i попiл, залишалися разом iз сiркою
пiд панцирем. Iнодi вiн мрiяв злетiти i розвiяти попiл чужих та своiх слiв над землею, але у нього не було крил. Або крила таки були, та не слухалися його.
Iншi струни тут: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=674
**************************************************************************************************************************
Коропчук Павло
список публiкацiй автора: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=33
* * *
ти стоiш обличчям до стiни
з руками на потилицi
з розставленими ногами
тебе пiймали на гарячому
зараз вiзьмуть за шкибарки
i вiдвезуть
читач озирнувшись навколо
не бачить нiкого крiм тебе
читач повідомляє тебе про це
поклавши долоню на плече
ось уже чуeш голос
ось уже почали шманати
маeш два варiанти
змиритись або спробувати втекти
i ось замахнувшись щоб
дати по обличчю
помiчаєш що в нього таке ж саме
**************************************************************************************************************************
Гаврилюк Олександр
Нiч пiд дверима у мрii
Неправдива iсторiя
„Це вона.”
Дiвчина, що сидiла, була менi знайома. Тобто до цього я ii один раз бачив. То було саме в часи, коли наше недалеке вiд столицi, але дуже iнертне, мiсто сколихнула — чи радше спробувала розбудити — помаранчева революцiя. Пам’ятаю свiй тодiшнiй стан: невиспаний, напiвголодний, але незвичайно пiднесений усерединi вiд усвiдомлення того, що творю майбутнe. Ще не було тодi тих непонятних, начебто кризових настроiв у моiй фiлософii радостi,
подарованiй нематерiальною дiвчиною з-за кордону, i життя здавалося безхмарним i легким.
Одного ранку, по дорозi до унiверситету, в тролейбусi я ii вперше побачив.
* * *
— Дозвольте провести вас додому, — врештi промовив я. Вона пiдвела голову i лiниво, але вiд душi, посмiхнулася своiми потрiсканими губами. I очима теж. Це означало згоду.
Ii зупинка, вона виходить, а слiдом я, мов слухняний патлатий цуцик. Хiба що тiльки хвостиком не виляю.
— Как ваше iмя? — питаe.
— А це маe значення?
Вона знизала плечима, i ми бiльше не говорили. Надворi був справжнiй зимовий вечiр, що бiльше скидаeться на нiч.
* * *
Коли прокинувся, в пiд’iздi було ще темно, тiльки тьмяна лампа свiтила пiд стелею. Не можна було поняти, котра година, а на годинник дивитися не хотiлось.
У дверях клацнув замок, вони вiдчинилися, i вийшла моя вчорашня супутниця. В тiй самiй куртцi, з шапкою на головi, пакетом в руцi, сумочкою на плечi. I з своiми пiдпухлими нефарбованими губами.
— Добрає утра. Пара на учьобу.
„Доброго ранку,” — подумав я.
Вона не чекала мене i скоро зникла.
Я ще п’ять хвилин
полежав, а потiм пiшов жити далi своiм щоденним життям: ходити на навчання, робити домашнi завдання, говорити нi про що i, мабуть, трохи писати.
Повна версiя: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=648
К Н И Ж К А. П Р О С Т I Р П Р И Д А Т Н О С Т I
Отже, наша критика. Маєте iнший погляд на висвiтленi видання, хочете полемiзувати з авторами критичних статей – надсилайте коментарi: k.o.s@ukrpost.net
**************************************************************************************************************************
* Роман Лихограй
“Рiвне/Ровно (стiна)” Олександра Iрванця
Украiну роздiлено десь по лiнii Рiвного. Соцiалiстична Республiка Украiна, за пiдтримки Росii з метою воззєднання вторгається до Захiдно-Украiнської Республiки, пiдтримуваноi сказати ким? Еге ж. Краiнами Заходу. Бельгiйско-нiмецький десант займає одну половину мiста, вiйська СРУ – iншу. Наступного ранку мiсто роздiляє зведена за одну нiч стiна. Такий ось, коротко, пролог.
Загалом, “нiбито роман” Iрванця менi сподобався. Менi взагалi подобаються речi з класною iдеєю. Вона може бути цiлком оригiнальною (хоча я, чесно кажучи, уже давненько не читав подiбних книг з цiлком оригiнальною iдеєю, бо, як важко у сучаснiй прозi знайти тепер чистий жанр, так i задуми, вони ж iдеi – то лише створення нового вiдтiнку, але аж нiяк не кольору у лiтературi сьогодення). А може бути затертою, пожованою i затяганою по усiх кутках, якою вона, власне,
i e у пана Олександра. Щоправда, треба зазначити, з найбiльшою завзятiстю вона затиралась, жувалась i тягалась останнiм часом, тобто, приблизно за 2 роки до написання твору. Чи можна назвати автора ясновидцем? Нi, звичайно. Але його впевнено можна назвати письменником, бо вiн ту iдею розвинув широко i чiтко, з власним, треба сказати, справедливим баченням. ”Рiвне/Ровно” – то минуле у сучасному; завтра у вчора з елементом сьогоднi. Це трохи дивно, але, може й тому цiкаво. Це роман-насмiшка, роман-натяк,
роман-пародiя, це багато який роман. Крiм цього “Рiвне/Ровно”, це ще й роман про мiсто. Це у великiй своiй мiрi роман про Мiсто. Бо у великiй своiй мiрi цей роман – автобiографiчний. I стiльки лiричних спогадiв пронизуe його. Стiльки дитинства, вiдчутiв, смакiв, ароматiв з нього оживають у описах мiста, прогулянках знайомими вулицями, парком, кожною частиною цього великого живого органiзму, що як i ти, дихаe, вiдчуваe, терпить, а значить – i живе. Iрванець любить своe мiсто. Цього не приховаєш за нiбито суперечливими
до нього почуттями, бо навiть я трохи полюбив його пiсля прочитання книги, а що уже тодi говорити про автора.
P.S. Небагаточисельнi негативнi моменти повязанi з невiдповiднiстю окремих дiй ситуацii, чи то пак, пошуку якогось, незрозумiло чому, складного шляху, коли поруч – очевидно, набагато простiший. Присутня деяка шизоiднiсть i непояснюванiсть, яка трохи вибиваe з колii, саме тому що зрозумiти ii на рiвнi свiдомому – надзвичайно важко.
“ «Будеш ти знати... ах, будеш ти знати, як я тобi повiшусь...»
Крiзь теплi сльози, важкi i великi, в яких все розпливалось, невиразно мелькали верби i телеграфнi стовпи. Вони одривалися од землi, пiдiймалися вгору i тихо гойдались... Раз в один бiк, раз в другий...”
Михайло Коцюбинський,
Подарунок на iменини
Зустрiнемось за два тижнi або на www.tochka.org.ua!
Маєте запитання, пропозицii, цiкавi матерiали - звертайтесь: k.o.s@ukrpost.net
Бережiть себе i своiх близьких.
| http://subscribe.ru/
http://subscribe.ru/feedback/ |
Подписан адрес: Код этой рассылки: lit.writer.tochka |
Отписаться |
| В избранное | ||
