| ← Март 2005 → | ||||||
|
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
||
|---|---|---|---|---|---|---|
|
7
|
8
|
9
|
10
|
11
|
12
|
13
|
|
14
|
15
|
16
|
17
|
18
|
20
|
|
|
21
|
22
|
23
|
24
|
25
|
26
|
27
|
|
28
|
29
|
30
|
31
|
|||
За последние 60 дней ни разу не выходила
Сайт рассылки:
http://www.tochka.org.ua
Открыта:
10-12-2004
Статистика
0 за неделю
Літературний Портал "Т" :: Точка лiтературного кипiння.
| Информационный Канал Subscribe.Ru |
Доброго дня чи ночi шановному панству!
Новий випуск розсилання Точки Лiтературного Кипiння - www.tochka.org.ua - до ваших послуг.
Тож читайте i пам'ятайте, що життя прекрасне.
Автор розсилання Ольга Клiпкова
Силою я притягнула тебе до хати, замкнула дверi. Бабуся, що наглядала за тобою, побiгла по свячену воду. А я залишилась наодинцi з твоiм розпачем, страхом. Горiло жовте свiтло, ми обидвi плакали, а та темна постать, що промайнула стежкою, дiйшла до покинутого дому з понiвеченим садом i напiвзасипаною криницею.
А коли все минулось i ти заснула, обiйнявши улюблене лисенятко, на якусь мить я побачила твоє обличчя, печальне i нiжне...
Галина Пагутяк,
Смiтник Господа нашого
Ц I К А В И Н К И
* * *
Точка Лiтературного Кипiння започатковуe новий освiтнiй проект “Розстрiлянцi або Украiнський варiант росiйськоi рулетки вiд СРСР” (РаУВРРвСРСР). Бiографii, твори, коментарi. Автори “Розстрiляного Вiдродження”.
...Нищимо на щастя кривi дзеркала – знаходимо смiливiсть глянути, хто ми насправдi. I дивимось. I пере-формульовуeмо: поталанило роздивлятися потроху, хто ми насправдi. Але роздивляються лише тi, хто хоче бачити. А хочуть бачити тi, хто знаe, що можна бачити. Отож, ми беремо на себе смiливiсть донести до вас, шановне панство, що бачити – цiлком можливо. Виступаeмо скромними окулярами у чорнiй траурнiй оправi...
Надсилайте листи з пропозицiями i зауваженнями щодо проекту: k.o.s@ukrpost.net
* * *
Отож, факт дiйсностi, який нiяк не можна назвати “цiкавинкою” – радше “нецiкавинкою”. Отож, “Молоде вино”, шановне панство. Точка Лiтературного Кипiння не бралася адекватно оцiнювати це явище сучасного лiт. процесу. Психоделiчний ефект вiд частини “Молодого вина” читайте тут: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=655
А також спроба допетрати, “хто винен i що робити далi” вiд Романа Лихограя: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=660
C L O S E T O T H E F L A M E
Вибране iз здобуткiв авторiв Точки. Вибране для них самих, їхнiх колег та широкого читацького кола. Якщо ви поки що належите до останньої категорiї, сподiваюсь, тепер вже знаєте, де i як розмiстити власнi здобутки?
Не гортайте сторiнку в пошуках лiнка: www.tochka.org.ua
Кiлька слiв про авторiв – зайва рiч. Нехай читач складаe власнi “кiлька слiв”, без ангажування чи то навiть сугестii з нашого боку.
**************************************************************************************************************************
Марiя Козиренко
список публiкацiй автора: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=36
Кiно або Картинки, що рухаються
Коли мiй кiт вiдчув себе тигром, я прокинулась уранцi й вiдчула себе самотньою. Весна вже розхитала свiт, i я не знаходила собi мiсця в цiй шаленiй круговертi. “Дайте менi точку опори! Дайте! Дайте! Земля вже перевернулася!”(Архiмед, спираючись на жердину, спостерiгає, як Фройд танцює з жiнкою танго; мiсце дii – ресторан грецькоi кухнi).
Все. Тiкаю вiд себе у свiт.
Прохолодно. На сонцi плями, дуже схожi на неiснуючий китайський ieроглiф iз суто украiнським значенням: “Хай йому грець”.
Мене наздоганяe лiто. Бульбашки вуглекислого газу в панiцi тiкають з пляшки лимонаду. У парку на мармуровiй плитi бiля вiчного вогню спить хлопчик. Бiля нього – великий сiрий собака, схожий на вовка (Редьярд Кiплiнг у пробковому капелюсi вальсуe з жiнкою, одягнутою в леопардову шкуру; на задньому планi з гiлок на хвостах звисають бандерлоги й погойдуються в такт; стiйкий запах бананiв
i, мабуть, мавп).
З вулиць прибирають вчорашнe смiття. Тепло. Ieроглiф на сонцi змiнив форму, а з нею i змiст: “Щось, та буде”.
В метро посеред зали станцii стоiть не надто охайно вдягнений чоловiк, бiля нього величезний бiлий пластиковий мiшок невизначеноi форми, на якому чорним фломастером написано: “Нiна” (Ентонi Хiчкок та Стiвен Кiнг на смiттeзвалищi грають у ладки).
Знову сонце... Мозок прострелюe думка: Пьеро був пацieнтом психлiкарнi – довгi рукави сорочки, багатостраждальний вираз обличчя,
кола пiд очима тощо. Ieроглiф змiнюeться: “Я знаю, хто ти”. Це осiнь.
Я знаю, що з-за рогу хтось повинен вийти.
У нього карi очi; до пiдошов його черевикiв
Поприлипало листя,
На синiй сорочцi не вистачає гудзика.
Я знаю, що з-за рогу хтось повинен вийти.
Його хода некваплива,
Вiн не дивиться пiд ноги:
Зараз вiн згадує, як мiсяць тому
Сидiв на березi моря i пускав жабки.
Я знаю, що з-за рогу хтось повинен вийти.
Сонце грie
йому лiву щоку,
Так старанно виголену зранку,
З маленькою чорною родимкою.
Вiн посмiхаeться.
Я знаю, що з-за рогу хтось повинен вийти.
Вiн мрie про вороного коня,
Натомiсть маe зелений велосипед
Зi спущеними шинами.
Колись, ще хлопчаком,
Вiн ледве не втрапив на тому велосипедi пiд машину.
Я знаю, що з-за рогу хтось повинен вийти.
Я знаю, що з-за рогу хтось повинен вийти.
Я знаю, що з-за рогу хтось повинен вийти.
Холодно. Сонця немаe, i тому я не бачу чергового ieроглiфа, який означає: “Усе, та й по всьому”. Натомість e дощ i просякнутi ним метушливо-мокрi люди й так само мокрий магазин з назвою “Жiночi спокуси”. Вивiска з силуетом оголеноi жiнки, пiд нею на брудно-бордовiй фарбованiй стiнi видряпано: “З нами Бог” (Рей Бредберi збираe у садку пiзнi яблука; музичний супровiд: птахи, eрихонськi труби, вiолончель).
I знову китайська грамота, з часом все
зрозумiлiша i зрозумiлiша; на сонцi, як на сторiнках Бiблii: “Хай буде так”. На зупинцi люди й снiговики. (Нiколо Паганiнi стоiть пiд деревом i, затиснувши срипку пiд пахвою, хукає в замерзлi долонi; тиша, снiг). Приiхав тролейбус. Люди залишились. Усi вони на когось схожi. На кого завгодно, крiм самих себе. Тихенько тануть i проростають травою й деревами.
Крiзь
шеле-
стiння
листя
чую
кроки...
Привiт, незнайомче!
**************************************************************************************************************************
горобчук богдан-олег
список публiкацiй автора: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=30
сонет про радиста
i вiтер i снiг дiймають задуже
зима розчакловуe згуслi морози
радист замерза у зсклянiлiй калюжi
шепоче любляче: морзе мiй, морзе...
а морзе помер давною невiдомо
куди затягло його грiшне тiло
радист розмазуe сльози i спомини
але залишається мужнiм i зрiлим
бо всюди вiйна. навколишня дiйснiсть
дурна. i в нього стрiляли вже тричi
радист - i останнi секунди - звiсно
вiн галок у зимному небi лiчить
от власне i все. радист вiдродився
вiн морзе пiшов шукати у вiчнiсть
**************************************************************************************************************************
Соколюк Остап
список публiкацiй автора: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=21
Ваш пiдпис, будь ласка
Ваш пiдпис будь ласка!
«В метрополитени – по колено в крови…Слишком много любви!»
«Аквариум»
Тиснява…
“Пробачте, чиi ноги?”
Брутальнiсть…
“Ти чьо?..”
Люди-матюки – знайдiть розбiжностi.
Реклама…-- напис на рейсах: “Тут могли б лежати ви! Кон. Тел. :666.”
Пiдземне життя…
“О, бачили щура?!”
Небезпека чигає ззаду…
“Обережно, дверi зачиняються!”
Поспiхом, поспiхом, поспiхом. З книжкою в руках у хвилини вiдчаю. Словом – Полiт ен”
Метро.
Я невiд’ємна частина потоку чи безлика особа натовпу? Вириваюсь вперед, крок – i земля бiжить з-пiд нiг. Сходи до свiтла. Лише, як на зло, гумовi поручнi завжди швидше там. Я пiднiмаюсь по ескалатору.
“Вибачте, ви вигадуeте: такого не буваe.”
Не правда – ескалатори бувають, я – вже нi.
Знаeте, люблю дивитись на обличчя, що спускаються навпроти. Це таке лице мiрство, хоча радше навпаки – короткий широкорозплющений погляд не боiться за секунду розкрити душу.
“Ви
сказали душу? А ви хто власне?”
Я? Робот! Правда гордо звучить? Бо ж Homo еst, а я не iм. I iменi, к бiсу, не треба. Можна просто на ти…
“Тепер я знаю…А ви взагалi вiдчуваeте щось?”
Нi в якому разi – почуття, то зайве! Певно, що рабство. Хiба ж я не вiльний у виборi?
“Даруйте, ви не робот, ви звичайнiсiнька мертва людина.”
Нiчого, зате не видiляюсь з натовпу.
“Дiйсно. Безликiсть його вам пасує.”
Правда? Дякую.
“Ви ще маeте надiю?”
О, я ненавиджу цю рiч. Вона створює iлюзiю, вона тримає
тебе за горло над прiрвою, нi живим нi мертвим, коли вже давно пора падати.
“А вiру?”
Я ж сказав – Ти!
“Не вiрю – не казав Вiн тобi нiчого.”
Зате я бачив Ангела.
“I як – живий?”
/Нi живим нi мертвим, коли вже давно пора…/
…Хочеш душу?
“Давай!”
Ось тiльки надiю забери…
“В тебе нема надii!”
Гарно звучить! Це я так – збираю скалки, все, що залишилось вiд мене.
“Отже договiр такий: я забираю твою душу, взамiн – бiльше нiяких турбот, переживань, страждань, почуттiв, нiчого не
болить, в здоровому тiлi – здорова порожнеча, i таке iнше…”
Iронii побiльше.
“Ага, не забуду. Ще впевненiсть, робота, безтурбота, ну i п’ять копiйок зверху.”
Лише серце залиш.
“Навiщо?”
Терпiти якось треба.
“Ну, звiсно, ясна рiч, no problem, hakuna matata. Отже -- по руках?”
Sold!
Продано! Табличку на груди. Щоб усi боялись i не насмiхались!
Зверху зiрвались п’ять копiйок i задзенькотiли вниз по балюстрадi. Хоп-хоп, може хто вловить? Дзуськи. Новий власник уже на сторожi. Я спокiйно провiв iх змерзлим поглядом.
“В тебе такi гарнi очi…Ну i що з того, що штучнi – ти ж робот.”
Я стомився стояти.
“А на колiнах?”
Зате в мене e серце – моe терпiння.
Ескалатор закiнчився. Як багато можна встигнути за цей час.
Сiре небо метро опускалось i навмання чавило людей, але до мене
йому було вже байдуже. Бо: Я ВЖЕ НЕ РОБОТ, Я ВЖЕ НЕ ЛЮДИНА.
Продано!
**************************************************************************************************************************
В’ячеслав Острозький
список публiкацiй автора: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=22
Eжи Катунiца i поезiя
ви взагалi не знаeте
що таке поезiя
i хто такий
Eжи Катунiца
чий дiд був
п’яницею
а мама – шльондрою
на Катенiцах 3/7
Eжи Катунiца – чоловiк
37-го року народження
90-го – смерти
(звiсно минулого сто(тисячо)лiття)
Eжи Катунiца мав роботу
на жовтому цементному заводi
iменi першого i останнього
на околицi свiту
..............................................
Eжи
Катунiца Eжи Катунiца
Eжи Катунiца мав сiм’ю
(Eжи Катунiца мав усiх)
..............................................
зовсiм iнша справа – поезiя
Д I Й О В I О С О Б И
rem : При написаннi використовувалися природнi допiнги “Оркестру Че”
Сашко Ушкалов про Сашка Ушкалова?
Я так i знав, що в мене про нього питатимуть :) По-моeму, я з ним знайомий... Трохи... :) Окейчик, шизофренiю й жарти набiк... Як казала одна його добра приятелька – “два Ушкалови – то вже занадто...” :) Хоча питання сформульоване суперово! Бачили б ви очi його одногрупниць, коли вiн одного погожого дня дуже серйозно видав: дiвчатка, СТОП, а де Сашко Ушкалов, де його вбiса носить?.. Потiм нiма сцена... Потiм дехто починає смiятися... А вiн серйозно додаe: чого претеся? я його цiлий ранок шукаю!.. Знов нiма сцена :) А шукати його, власне, треба в Харковi. Вiн дуже рiдко виiжджає за його межi й коли вже так сталося – почуваeться доволi незатишно – це щось на зразок того, як рибу пересаджують iз одного акварiума в iнший – таке щось... Хоча зараз потроху починає любити Киiв... Чудове мiсто, таке саме ритмiчне, як i Харкiв, проте “наворотiв” бiльше... Саме через них, правду кажучи, вiн i не розумie столицi... Цi “навороти” впадають в око й заважають вiдчувати енергетику мiста... А по Харкову просто прикольно блукати, просто прикольно дихати – причому скрiзь, як на центральних вуличках, так i в спальниках.
Як впiзнати Ушкалова на вулицi?
Зрiст – 175 см, сiрi очi, бiлявий (iнколи взагалi фарбує волосся на бiле) – на лiвiй скронi стрiлка, триденна щетина, дуже часто думаe про щось своe, тому не помiчає знайомих... Коротше кажучи, тут є цiла фiлософiя – однi кажуть, що вiн схожий на Скутера, iншi – на Емiнема, одна колeжанка взагалi говорить, що коли Жадан коротко пострижеться, то буде схожий на Ушкалова :)
rem : Точно Емiнем або Скутер – 100%!
про лiтгурт «Zacharpolis ММ»
“Захарполiс” – це наша команда. Ми перш за все друзi – Данило Махно, Таня Дерюга, Ярка Iвченко, Алiнчик Ханбабаєва, Жека Свiчкар й iншi... Був ще Хантер (вiн же Сашко Яiцький), але той несподiвано став кришнаiтом... Так от, “Захарполiс” утворився в 2000-му роцi – iдея була Танi Дерюги (ми ii досить часто називаємо Наполеоном в спiдницi – iдей у неi справдi купа). Спочатку ми збиралися як студiя, а потiм виявилося, що всi ми щось пишемо, й тому лiтературнi студii якось вiдразу вiдiйшли на другий план i ми почали займатися креативом. Наш бойовий листок “Сьоме око” багато хто пам’ятаe, хоча випуск зараз призупинено – але ми обов’язково до цього повернемося (можливо навiть уже не в форматi самвидаву, якщо пощастить). Ми гарно пофестивалили – харкiвськi “Поезiя №1”, “Молода Слобожанщина”, наш власний фестиваль “Без цукру”, киiвське “Молоде вино” плюс купа менших акцiй, презентацiй, вечiрок тощо... Зараз, щоправда, ми не такi активнi – у кожного купа своiх проблем, тим не менше – ми e... Гальо!!! Ахтунґ!!!! “Зхарполiс” ще живий i ви про нас скоро почуeте!!! Окейчик, не буду розкривати таeмниць, а то потiм вийде нецiкаво.
про лiтературу
Гмммм... Мда... Ну, лiтература – це штука!!! Я не знаю, що б ми без неi робили, без лiтератури :) Останнe, що прочитав – Харукi Муракамi “Погоня за вівцею” та деякi прозовi речi Чарлза Буковскi. З украiнського – жаданiвський “Депеш Мод”, на який навiть рецензiю написав у “Книжник Review”. Загалом, зараз на гарнi книжки дуже мало часу – пишу диплом i тому маю справу переважно з науковими працями... Хочеться лiта, бiльше вiльного часу й читати-читати-читати... Запоeм... А поки що e вiльнi хвилини в метро – там обожнюю читати поезiю. Останнiй тиждень читав збiрку “48200” свого друга Ярослава Гадзiнського, який зараз навчаeться в Киeвi – не дивлячись на те, що це дебютна книга, там дуже багато знахiдок i e кiлька справдi суперових, як на мене, текстiв. Перед цим читав збiрку “Seelengruende” (“На днi душi”) свого берлiнського друга Арне Вiґанда Баґанца – теж, до речi, дебютна збiрка – i в нiй теж e багато кайфових вiршiв. Я зазнайомився з Арне по iнтернету – просто натрапив на його сайт, який називаeться “Антилiтература”. Спочатку ми робили з ним iнтерв’ю для журнаулу “Книжковий клуб +”, а вже потiм якось зовсiм несподiвано виникла iдея спiльного проекту – саме так i постала двомовна поезiйна антологiя “10 ЄВРОпейцiв” – цю електронну книженцiю ви можете скачати й подивитися тут-таки, на “Точцi”.
Щодо моei лiтератури, тобто тих текстiв, якi я пишу, – то хай лiпше вони самi за себе говорять...
про музику
Я люблю реп – байдуже який – украiнський, росiйський, нiмецький, англомовний, французький... Вiн дуже пасує до спальникiв, в одному з яких я мешкаю. Загалом – можу слухати все, окрiм росiйськоi блатноi музики – от ii я ненавиджу й збираюся з шансоном боротися. Я та моi друзi плануeмо написати вiдкритий лист пановi Томенку, у якому йтиметься про надмiр шансон-FМiв, а також про те, аби на FМ-станцiях украiнськоi та iноземноi музики було хоча б 50% на 50%. Гадаю, якщо все буде гаразд, дуже скоро цей лист висiтиме на “Майданi” й усi бажаючi зможуть додати до нього власний пiдпис.
Iрпiнь (йдеться про щорiчнi семiнари творчоi молодi) – просто унiкальне явище... Важко уявити, що десь в iншому мiстi в один i той самий час може зiбратися стiльки цiкавих та неординарних людей, в головах яких вирують найрiзноманiтнiшi iдеi. До того ж – там спiлкyeться молода та старша мистецька тусовка. З одного боку тут “зеленi” харкiвськi “Zacharpolis MM”, “Весло Слова”, запорiзький “99”, автори з Киeва, Нiжина, Сум, Львова тощо, а з iншого – Iрванець, Андрусяк, Скиба, Пантюк, Жадан iнколи заiздить, Мельникiв також. I хто б там що не говорив – Iрпiнь це класно й там, на моe переконання, бiльше важать не самi науковi “круглi столи”, а спiлкування й можливiсть започаткувати новi мистецькi проекти, долучивши туди нових цiкавих людей. За що велика подяка “Смолоскипу”
К Н И Ж К А. П Р О С Т I Р П Р И Д А Т Н О С Т I
Отже, наша критика. Маєте iнший погляд на висвiтленi видання, хочете полемiзувати з авторами критичних статей – надсилайте коментарi: k.o.s@ukrpost.net
**************************************************************************************************************************
* Роман Лихограй
“бiг мак” Сергiя Жадана
ЦЕ КЛАСНО. Так! Отак просто: ЦЕ КЛАСНО. I все. Все, що я писатиму пiсля цього – повна хрiновина. Тому, в принципi, можете уже й не читати. Можете, можете! Справа у тому, що такi речi треба читати i переосмислювати (доосмислювати, осмислювати, передоосмислювати) самотужки. Про це важко отак ось написати.
От тiльки, прошу, не подумайте, що Жадан зараз в модi, а тому про нього тепер, як самi знаєте про кого, “або добре, або нiчого”. Нi. Просто, ця людина дає зараз ту лiтературу, яка
реально вiдповiдає культурнiй, пробачте – субкультурнiй потребi сучасного читача. Це модерно. Але в межах розумiння. Ну, знаeте, уже просто дiстала уся ця надто химерна проза, де, щоб зрозумiти суть треба двiчi перечитувати сторiнку, а потiм ще й думати 10 хвилин: “ну i що вiн хотiв цим сказати, це до чого взагалi?”. Не подумайте, що Жадан вам усе тут розклав по поличках. Але читати його оповiдання, незважаючи на малу, в бiльшостi випадкiв подieвiсть, легко. Крiм того, ця малоподieвiсть надзвичайно органiчно
вживлена. Настiльки, що щось iнше туди уже не втулиш. Подii поступаються мiсцем роздумам, описам, вiдчуттям. Усi вони як нiщо, як нiколи, як нiяк актуальнi. Не усi прямi, звiсно. Ну, але так було б уже надто нецiкаво.
Не подумайте, що Жадан Вам усе тут розклав по поличках. Це – добре, а це – погано. У нього взагалi вiдсутнe будь-яке моралiзаторство, дидактизм i усяка подiбна фiгня, яка сучаснiй лiтературi вже давно не потрiбна, але ii туди все ще напружено штовхають за звичкою. Нема. Просто iсторii.
Подii
поступаються мiсцем роздумам, описам, почуттям. Щодо перших, то вони вражають. Нi, не те щоб якоюсь суперновою думкою-iдеєю. Навпаки, почитайте, ми усi про це думали. Ми навiть усi це розумiли. Але десь там, далеко, пiдсвiдомо. Жадан виштовхує це усе на поверхню. Формулює нащi думки словами. Нiчого приховувати. Усе таке, яке e.
“Бiг мак” – це шiсть оповiдань. Усi вони повязанi мiж собою. Не змiстом, але духом. Писанi у Вiднi. Писанi про Центральну i Захiдну Європу (усi крiм одного). Але якоiсь особливоi
диференцiацii не помiтно. Стертя меж. Глобалiзацiя у всiх сферах життя. Героi - неоднозначнi. Iх вчинки – тим паче. Усе гниe. В тому числi i Захiд. Добре це, чи погано. Чи ще якось. Важко сказати. Це так. I все. Я уже й без цього надто багато вам сказав. Надто багато хрiновини, маю на увазi. Сподiваюсь, ви ii не читали. Нi? Добре, дякую. Почитайте краще книгу. Це дiйсно того варте. ЦЕ КЛАСНО.
***************************************************************************************************************************
* Юрiй Шеляженко
“Солодка Даруся”, герой Укрсучлiту
Книжку Марii Матiос "Солодка Даруся", випущену львiвською лiтературною агенцieю "Пiрамiда", дехто вважає однieю з найкращих книжок 2004 року. Драма, що складаeться з трьох життєписiв, частково публiкувалася в журналi "Сучаснiсть" i завдяки цьому донедавна була доступна в Iнтернетi за адресою http://www.uvkr.org.ua/suchasnist/arhiv/2002/11___3.htm. Тепер сторiнка "Сучасностi" вiдключена за несплату, хоч, поки що, e можливiсть прочитати ii з пам'ятi пошуковоi системи Google.
Наповнена
свiжою, природною украiнською мовою, не просякнута мiським смогом (хаос, цинiзм, постмодернiзм...), ця книжка не примушує захлопнути ii вiд першого прочитаного абзацу. Викликають увагу i спiвчуття ii героi - мовчазнi, втомленi пiдступами долi газди, якi живуть своiм вiдокремленим вiд всього свiту життям i не скоряються занепаду, який закономiрно приходить до iх тiсних осель та задушених непохитними стародавнiми звичаями громад.
Заглиблюючись
у душу селянки, яку всi люди на селi вважають божевiльною i кличуть для пристойностi "солодкою", читач мимоволi починає поважати нехитру фiлософiю "iнакшостi": дивак не гiрший за iнших, але має терпiти лише образи вiд своei незвичайноi долi.
Я впiзнаю у солодкiй Дарусi украiнську сучасну лiтературу. Це вона, укрсучлiт, для бiльшостi украiнських читачiв або "нiма", або "шепче собi щось незрозумiле". Це вона, укрсучлiт, блукаe по ночах на цвинтарi украiнськоi класики i гукаe до могил: "тату! мамо!". Украiнський
лiтератор пригнiчений зараз своeю iндивiдуальнiстю, бо вiн поважає нашi звичаi, а звичаi вимагають приховувати iндивiдуальнiсть. Вiн поводиться так, наче не вмie бути богом на сторiнках власноi книги, наче доля прирекла його бути учнем або наймитом всемогутньоi Третьоi Особи - мецената, редактора, "культурноi елiти", моди... Щороку наповнюeться штампованими виробами магазин популярних жанрiв, росте смiтник контркультури, новi постатi лягають у морг "серйозноi" літератури, яка не маe читачiв. А
справжнiй талант блукає по селу пiд назвою "Укрсучлiт", i у нього болить голова вiд цукерок, якi дають йому в нагороду за велике терпiння. Вiн би, може, i змiнив життя своiх героiв на краще, сотворив би чудо на сторiнках книжки. Чи e щось простiше, нiж вiдкрити довiрливому читачу шлях до серця. Долi?.. Але зморшки на чолi украiнського сучасного лiтератора несуть печатку старечого реалiзму, що для митця навiть гiрше, нiж бути бездарним.
Отже, гряде могутнiй азiатський ренесанс у мистецтвi, i його предтечами e ми, “олiмпiйцi”. Як в свiй час Петрарка, Мiкель-Анджело, Рафаель i т. д. з iталiйського закутку запалили Eвропу огнем вiдродження, так новi мистцi, з колись пригноблених азiатських краiн, новi мистцi-комунари, що йдуть за нами, зiйдуть на гору Гелiкон, поставлять там свiтильник Ренесансу, i вiн, пiд дальнiй гул барикадних боiв, спалахне багряно-голубим п’ятикутником над темною eвропейською нiччю.
Микола Хвильовий,
КАМО ГРЯДЕШИ
Зустрiнемось за два тижнi або на www.tochka.org.ua!
Маєте запитання, пропозицii, цiкавi матерiали - звертайтесь: k.o.s@ukrpost.net
Бережiть себе i своiх близьких.
| http://subscribe.ru/
http://subscribe.ru/feedback/ |
Подписан адрес: Код этой рассылки: lit.writer.tochka |
Отписаться |
| В избранное | ||
