Отправляет email-рассылки с помощью сервиса Sendsay
  Все выпуски  

Літературний Портал "Т" :: Точка лiтературного кипiння. Випуск третiй


Информационный Канал Subscribe.Ru

Доброго дня чи ночi шановному панству!

Новий випуск розсилки Точки Лiтературного Кипiння - www.tochka.org.ua - до ваших послуг.

Тож читайте i пам'ятайте, що життя прекрасне.

Автор розсилання Ольга Клiпкова


Але вiн каже:

- Практика – рiч велика. Це життьова пошлiть. Але й життьова мудрiсть. Треба жити. Так пiсля пожежi: стоiш на руiнах – важко, бо смердить трiшки й нагадує... та треба жити.

Микола Хвильовий,

“Редактор Карк”


Ц I К А В И Н К И


* * *

На Точцi Лiтературного Кипiння з'явився огляд харкiвських лiтературних угрупувань авторства Сашка Ушкалова – безпосереднього учасника лiтературного життя Харкова. Читайте й рiвняйте до ситуацii у своєму мiстi: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=491

Якщо ж маєте iнформацiю про лiтугрупування вашого мiста, пишiть: k.o.s@ukrpost.net, i потроху ми разом створимо панорамний огляд сучасного лiтературного життя по всiй Украiнi.

 * * *

Цьогорiч срiбний орден журналу “I” “За iнтелектуальну вiдвагу” за унiкальний внесок у творення украiнськоi модерноi лiтературноi критики отримав професор Гарвардського унiверситету, головний редактор часопису “Критика” Григорiй Грабович. Дещо ранiше у цьому ж роцi аналогiчну нагороду здобув композитор Валентин Сильвестров. Орден “За добру справу” отримали Iван Малкович, головний редактор видавництва “А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га”, Юрко Iздрик (про пана Iздрика читайте в останнiй рубрицi розсилання), редактор часопису “Четвер” та Тарас Чубай, лiдер гурту “Плач Єремii”, повiдомляє Захiдна iнофрмацiйна корпорацiя.

 * * *

На початку 2005 року завершено великий науковий проект - спецiальне видання "Видатнi постатi Украiни". Це бiблiогафiчно-довiдниковий матерiал про тих видатних людей, якi долучилися до творення украiнськоi державностi й уславили себе в iсторii Украiни. У виданнi висвiтлено бiографii та дiяльність близько 300 вiдомих для Украiни постатей – громадських дiячiв, полiтикiв, дiячiв мистецтва, культури i науки. У книзi вiдслiдковується ґенеза украiнськоi елiти, починаючи з часу зародження украiнськоi держави, вiд Киiвськоi Русi до сучасностi.


Д I Й О В I     О С О Б И


* Архiварiус

Юрiй Iздрик

Лiтератор, художник, музикант. Народився в Калушi 16 серпня 1962 року. В 1984 закiнчив Львiвську полiтехнiку. Працював iнженером. У 1989 заснував "часопис текстiв i вiзii" ЧЕТВЕР, який з 1992-го редагує разом iз Юрieм Андруховичем. На сьогоднi вийшло тринадцять чисел цього часопису, кожне з яких укладалося за принципом концептуального альманаху.

Активно включився в мистецьке життя наприкiнцi 80-х. Брав участь у багатьох виставках та акцiях, працював над оформленням книжок та журналiв, записував музику. В той же час з'явилися першi публiкацii в журналi "Четвер" - цикл оповiдань "Остання вiйна" та поетичний цикл "Десять вiршiв про Батькiвщину". Дещо пiзнiше публiкувався у варшавському андеґраундовому часописi "Вiдрижка". Знайомство з Андруховичем, а також згуртування довкола журналу "Четвер" молодих iвано-франкiвських авторiв виявилося важливим чинником у формуванні Iздрика як письменника. Результатом був вихiд з контркультурного пiдпiлля i перша "легiтимна" публiкацiя в журналi "Сучаснiсть" повiстi "Острiв Крк". Повiсть була позитивно оцiнена критикою i згодом з'явилася у польському перекладi на шпальтах "Literatura na њwiecie".
             
Постiйне метання помiж музикою, вiзуальним мистецтвом i лiтературою, здається, вирiшується на користь останньоi. Втім, це не заважає
Iздрику, постiйно наголошуючи на власному дилетантствi, записати два фортепiаннi концерти, брати участь у мiжнародних виставках, чи, скажiмо, проiлюструвати перевидану книгу Андруховича "Екзотичнi птахи чи рослини".

В 1997 роцi пiсля неодноразових видрукiв частинами й уривками з'являється окремою книгою роман "Воццек" — квiнтесенцiя дотихчасових художнiх пошукiв Iздрика, котра маe виразнi ознаки вичерпаностi певних прийомiв та знахiдок. Про подiбну вичерпанiсть, — цього разу не формальну, а дидактичну, — щоразу бiльше свiдчать регулярнi культурологiчнi публiкацii Iздрика в газетi "День".

Про себе Iздрик найчастiше говорить так: "Я людина твердих, майже незламних принципiв, котрi постiйно порушую", що пiдтверджується й цитатою з "Воццека": "...проблема винищення мудакiв не є вже такою складною. Власне кажучи, вона e есхатологiчною проблемою, адже мудаки — практично всi".

Бiблiографiя пана Iздрика в другiй частинi статтi: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=457

Якщо маєте запитання до модераторiв чи авторiв – надсилайте: k.o.s@ukrpost.net

Якщо хочете стати дiйовою особою нашої п’єси – пишiть: k.o.s@ukrpost.net


C L O S E  T O  T H E  F L A M E


Вибране iз здобуткiв авторiв Точки. Вибране для них самих, їхнiх колег та широкого читацького кола. Якщо ви поки що належите до останньої категорiї, сподiваюсь, тепер вже знаєте, де i як розмiстити власнi здобутки?

Не гортайте сторiнку в пошуках лiнка: www.tochka.org.ua

Кiлька слiв про авторiв – зайва рiч. Нехай читач складаe власнi “кiлька слiв”, без ангажування чи то навiть сугестii з нашого боку.

 

**************************************************************************************************************************

Марiя Козиренко

Звичка жити (3/4 Аm)

(уривки) 

Десь за високими дахами, крiзь тонкi чорнi ieроглiфи телевiзiйних антен сходить сонце, поволi, наче навмисне розтягуючи кожну мить. Розчиняє своi червоно-золотi кольори у блiдому блактиному, вiд чого вiн чомусь стає тiльки яскравiшим.
Немає нiчого гучнiшого за думки у власнiй головi – це моя тиша, нiким i нiчим не порушена;

*

Ще трохи почекати. Доки вiдчуття стане невiдворотно-захоплюючим. Ще трохи. Доки неможливо буде вiдступити, зробити щось не так, як завжди, порушити заведений порядок хоча б у найменшiй дрiбницi: довжинi або напрямi кроку, глибинi або ритмiчностi вдиху й видиху... Один. Два. Три. Дверi вiдчиняються рвучко, за чверть секунди до того, як я до них торкаюся, самi собою, нiби звiльняючись вiд величезноi напруги. Один. Два. Три. Останнiй проблиск думки про втечу.

*

Господиня дому, сидячи бiля порогу, iз закутаним у светр незнайомим мурким котом:
- Я тебе не чекала... сьогоднi... та й узагалi... Не думала, що ти колись повернешся. Навiть встигла забути, що колись було iнакше, без самоти... знаєш, iз цим можна жити, згодом утворюється такий собi симбiоз: воно жере твоi спогади, мрii, живиться твоiми почуттями, а ти натомiсть отримуєш безболiсне механiчне iснування... А останнiм часом...

Гiсть, якого не хочеться називати гостем, з кiмнати:
- Я теж забув... Нi – пiддався тиші... Знаєш, це так дивно – вiдчувати ii у власнiй головi... та я, власне, не про те... ти завела кiшку?
- Це кiт.
- Кiт... А звати його як?
- ... кiт... Тихоном... звати... Тишко...

Пауза для думок обох спiврозмовникiв.

 -------------

Не бажаєте читати клаптi?

Прошу: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=264

**************************************************************************************************************************

В’ячеслав Острозький

список публiкацiй автора: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=22

Незакiнчена майжеода Iй

тобi нiколи не насняться потяги
що гуркочуть рейками: тук...
ти нiколи не бачила iх
бо померла ранiше да Вiнчi
i навiть гра твоei уяви
не здатна осягнути кожну дрiбницю
кожну найменшу деталь
та принцип дii механiзмiв
електро- чи тепло- потягiв
(iнша справа - потяг статевий)
а все-таки ти
була прекрасною та чудовою
коханкою та господаркою
i навiть - подекуди - матiр’ю
ти вмiла спiвати старi фламандськi пiснi
та вiдшити кожного дурня
чия голова - нижче пояса

**************************************************************************************************************************

Пилипчук Iнга

Кльовий бадмiнтон

(уривки)

М’язи скорочувались тендiтними рухами. Рiзкими, весняними, збудженими. Я не могла повiрити, що ще 15 хвилин до цього моє тiло жадало сну та рiвноважноi байдужостi. Один-два-три-чо-ти-ри…

***

Партнер. Об’eкт. Спочатку ми поводимося дивно, як невмiлi клоуни. Проте ми вчимося вiдчувати один одного заради успiшного акту. Акт-акт-акт…
Я спостерiгаю за його потягами, сплесками. У нього багато сили. Кожен з нас прагне знайти баланс, вiддати спiльне кредо задля взаємного задоволення…i я чомусь пригадую, як на моiх очах вiд весняного вiтру бризнули сльози.

* * *

Пересохло в ротi, гаряче…вогко, волого…його вже немає як партнера! А, може, й не було?

-----------------------

Повна версiя: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=297

**************************************************************************************************************************

Сапфо

список публiкацiй автора: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=27

* * *

i гнотик свiчки
з пiснi невiдомоi
i ти в очу
невпiзнаний стоiш
дерева в такт
пiсням твоiм благальним
смiтинка десь пiд серцем
знову коле
i ти вже там
у мiстi невiдомiм
його шукаєш
нервами-очима
а тiло прихилившись до стiни
повільно тоне в пісні поминальній
АНТИСТРОФА
тут мiльйони до тебе
в депресiях кисли щоденних
просто вимкнути музику
просто вийти туди
де його очi тебе шукають
втiкати вiд щастя
занадто банально
ангел на плечi
заливсь сльозами

 **************************************************************************************************************************

Эллана

Список публiкацiй автора: http://www.tochka.iatp.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=60

Зрозумiла

В безоднi оксамитового неба
спалахували зорянi вогнi.
Я шепотiла злякано: "Не треба..."
А ти: "Благаю..." шепотiв менi.
Незчулися, як нiченька минула,
i перший промiнь в очi зазирнув.
П'янiючи вiд щастя, я заснула.
А ти, коханий?
Чом ти не заснув?

Коли важкi повiки розтулились,
тебе зi мною поруч не було.
Мов пташка в клiтцi, серденько забилось.
Мов полум'ям, у грудях запекло.
Але чомусь надiя не зникала,
що повернешся, просто заблукав...
Я довго ще тебе тодi шукала.
А ти, коханий?
Ти мене шукав?

На жаль, я надто пiзно зрозумiла,
вогонь твоiх пригадуючи слів,
що надто сильно я тебе любила!
А ти, коханий
теж себе любив.

червень, 1996


К Н И Ж К А.  П Р О С Т I Р  П Р И Д А Т Н О С Т I


Отже, наша критика. Маєте iнший погляд на висвiтленi видання, хочете полемiзувати з авторами критичних статей – надсилайте коментарi: k.o.s@ukrpost.net

**************************************************************************************************************************

* Вiта Велес

Л. Д. "Архе": первинне ВОНО - то насправдi ВОНА?

„I тут Остапа понесло....” – мимоволi, певно, думав кожен, хто, тримаючи в руках другий том чергового випуску часопису „Четвер”, споглядав нове творiння Любка Дереша.
„Архе” – так називається цей роман. Замученi філософи, фiзики та лiрики вiдразу почали шукати якийсь потаємний змiст – зв’язок iз архаїчними культами, „Альфою й Омегою” - у самiй назвi, часто проводячи паралелi мiж „Архе” та „Культом”. Але, на превеликий всенародний жаль, „Архе” – це всього-на-всього назва наркоманських крапельок для очей, якими довго бавився весь Львiв, або ж опис стану тiei ейфорii, що приходить потiм... Нi, навiть не ейфорii, а просто непiзнаного ранiше i нiким не усвiдомлюваного стану „архе”...

„...потiм вiн вигадав новий спосiб запису слiв, коли лiтери не вимальовувались послiдовно одна за одною, а накладались одна на одну. Вже пiсля дванадцято
i лiтери на пергаментi виникав суцiльний чорний квадрат.”(В. Eшкiлєв, Квадрати чорний та червоний)

Напевно, життя Терезки було великим скупченням чорних квадратiв, або ж скупченням великих чорних квадратiв i сонечок семикрапкових – застиглих крапель „архе”. Але щось у нiй, у Терезцi, змiнилося пiсля закрапування: свiт повторювався по декiлька разiв, щоразу набридаючи ще бiльше, а наслiдок подiй насправдi був не наслiдком, а, скорiше, передумовою.
„Горе-барига” Антон, разом iз котрим Терезка i закрапувалась тодi, вперше, постiйно тараторив щось про геометрiю – найбiльшого ворога людства, Вiрус, „код, яким нас зомбують iз самого дитинства”. Врештi-решт, рукописи його думок з цього приводу дивним чином виявились у сумцi Терезки.

„...якщо довгий час не iдентифiкувати коло як коло, а квадрат як квадрат, ти перестаєш вичленювати iх серед того, що бачиш. Але зараз людство безнадiйно програє геометрii”...

Терезка сидiла вдома i читала. З кожним прочитаним словом ii нудило ще бiльше. Осiнь.
I хто зна, що було б далi, якби це „дiвчисько-феномен” не зустрiло Дереша, а точнiше Дереш не зустрiв ii. За переконанням самого автора, вiн тодi знав ii краще за всiх, хоч i бачив уперше. Вперше у ЦЬОМУ життi. Iх зустрiч почалася з нiчого i закiнчилася нiчим, тому Терезка усвiдомлює, що iй пора перепочити – поiхати в гості до вуйка-хiппi... Далi описувати всi подii буде просто безглуздо...
Схоже, чим далi, тим бiльше всi твори Дереша стають схожими на спогади наркоманiв, пластилiн i малюнки у дитсадочку. Втiм, тут стертi абсолютно всi межi мiж пальцями й очима, мiж Терезкою та геометрieю, мiж "дурдомом" та вулицею. Вiдповiдно, це змушує читача занурюватись у такi дрiбницi
["велике у малому i мале у великому"]
що йому врештi-решт здається,
що у нього iде дах. Але хвилюватися не варто. Заспокойтесь, адже дах у вас не iде, вам його просто мiняють.
[Реклама: здiйснюємо замiну покривного матер’ялу даху ваших будинкiв. Пропонуємо: шифер, рубероiд, черепиця (червона та зелена), металевi пласти, ШКЛО...]
Роман розцяцькований рiзними iлюстрацiями на кшталт „нестямнi картинки космiчноi чорно-бiлоi яeчнi, мов з-пiд розбитого яйця, з котрого мала вилупитись шахматна фiґура...”
Проте, все, що не дiється – на краще! Тому тi, хто хоче i любить робити висновки, має можливiсть сказати: все зводиться до одного: любов врятує свiт. А для тих, хто не e прибiчником таких постулатiв та догм, книга та й тi, хто ii прочитав, приготували один незаперечний висновок:
It is worth reading!
I не тiльки тому, що Дереш, як кажуть безпосереднi споживачi його творiв "цiкаво пише", але й тому, що кожна книга - це новий свiтогляд, нова релiгiя, нова лiтература. Можливо, перенасичена вiзуальними ефектами, бо, скорiше за все, призначена для читання "очима i мозком"; можливо, вона несе завелике емоцiйне навантаження, але прочитати "Архе" варто однозначно!
P.S. Сам автор закликає дочекатися видання „Архе” окремою книжкою, оскiльки „ в журналi текст вмiщено не в повному варiантi”. Надто вже цiкаво: чи вплинуть змiни та доповнення на суть????

***************************************************************************************************************************

* Роман Лихограй

Богдан Жолдак “Шизотерапiя”

Нова книга оповiдань Богдана Жолдака e нiчим iншим, як шизоiдним фарсом. Вона схожа на сни божевiльноi, психiчно хвороi людини. Позбавлена здорового сенсу, “Шизотерапiя” (Шиzотерапiя) лiкує мозок вiд перевантаження глибинно-розумною дидактичною літературою.

Це розважальна книга. Гiперболiзувавши сучаснi суспiльнi явища, звiвши людськi взаємини, погляди, iдеали до межi крайнього примiтивiзму, абсурду, Жолдак примушує нас просто смiятися. Ну iнколи ще кривитися вiд тоi гидоти, що вiн нам у цих оповiданнях змальовуe... Але почуття огиди у деяких епiзодах просто до максимуму посилює шизоiдність того, що вiдбувається. Тому, в основному, таки смiятися. Кумеднi ситуацii тут виникають досить регулярно.

Iснують i мiнуси. Так, захоплюючись, автор iнодi влазить уже у повний маразм i тодi стає доволi нудно. Це нерiдко ще й дратує, бо не сприймаючи тексту, ви потiм абсолютно вже губитесь у змiстi i наприкiнцi оповiдi просто не розумiєте, що ж таки сталося.

Жолдак пише суржиком. Особисто я це ненавиджу. Але треба визнати, що такий говiр повнiстю вiдповiдає стилю, та й у великiй мiрi пiдходить його, мяко кажучи, не завжди “нормальним” героям, що представляють у бiльшостi випадкiв саме ту верству суспiльства, яка так, чесно кажучи, i спiлкується. В будь-якому разi, це хоч бiльш-менш природно.

Коротше кажучи, книга на любителя та пiд настрiй. Комусь прикольна, комусь жахлива. Iнодi розважить, iнодi роздратує. Особисто мене книжка розважала та дратувала в однаковiй мiрi. Така от вона дуалiстична i неоднозначна “Шизотерап
iя” Богдана Жолдака.

 


А Гнат любив своi прокуренi ночi. Вiн любив своi сигарети, свiй кашель i своi креслярськi знаряддя. Звiсно, без кашлю вiн міг би обiйтися, але без таких ночей – нiяк! Вiн любив свою втому i своi химернi сни. I ще любив сонне бурмотiння дружини.

-         Як ти насмалився цих смердючих сигарет...

Лiда не розумiла нi його сигарет, нi його кашлю, нi його снiв. I вона не любила його втому i його ночi.

Василь Симоненко,

“Вiн заважав iй спати”


Зустрiнемось за два тижнi або на www.tochka.org.ua!

Маєте запитання, пропозицiї, цiкавi матерiали - звертайтесь: k.o.s@ukrpost.net

Бережiть себе i своїх близьких.


http://subscribe.ru/
http://subscribe.ru/feedback/
Подписан адрес:
Код этой рассылки: lit.writer.tochka
Отписаться

В избранное