Отправляет email-рассылки с помощью сервиса Sendsay

Путем предков: славянская эзотерика

Подписаться Бесплатная «Серебряная» новостная рассылка . Подписчиков 2.409 RSS
←   Ноябрь 2011   →
 1
 2
 3
 4
 5
 6
 7
 8
 9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


За последние 60 дней ни разу не выходила


Сайт рассылки: http://www.krivich.com
Открыта: 14-08-2003
Адрес автора: rest.esoteric.ancestryway-owner@subscribe.ru

Автор
Адамович Геннадий Эдуардович

Статистика

2.409 подписчиков
0 за неделю
←   Все выпуски   →

Путем предков: славянская эзотерика


Навський Великдень

http://traditions.org.ua/vesnyaniy-tsikl/navskiy-velikden.html

На Київщині, Поділлі та на Лівобережжі Чистий четвер — це «Навський Великдень». За стародавнім народнім віруванням Бог тричі на рік відпускає мерців з «того світу»: перший раз у Чистий четвер, другий раз, коли квітують жита, і третій раз на Спаса.

На Навський Великдень мерці відправляють своє Богослуження і каються в гріхах. У цей день вони не бояться ні хреста, ні молитви, а як побачать живого чоловіка, то душать до смерти. А щоб мерці не задушили, то треба обливатися водою: «мерці мокрого бояться».

В Чистий четвер мерці встають опівночі з своїх гробів і приходять під церкву на звук дзвонів, що б'ють тільки три рази. Зібравшись, вони стають перед церквою. Виходить священик, теж мрець, і голосно проказує якусь молитву, що від неї самі двері в церкві відчиняються. Мерці входять до церкви, і священик починає Богослуження. Перед вівтарем стоять діти і тримають у руках крашанки, наповнені клоччям. Як Богослуження скінчиться, всі мерці христосуються, а потім виходять з церкви і стають перед її дверима. Після того, як священик знову прочитає якусь молитву, двері церкви самі замикаються, а мерці йдуть на цвинтар і лягають у свої могили.

Оповідають, що один чоловік мав дві дочки. Молодша померла перед Великоднем,а старша дуже тужила за нею і вирішила побачити її на Навський Великдень. Діждалася вона цього свята і пішла на цвинтар о 12-тій годині ночі; там вона побачила двох хлопців, що стояли і трубили в труби, скликаючи мерців. Мерці встали з могил і пішли до церкви. Дівчина пішла за ними; а коли вони входили до церкви, вона зупинилася біля паперті. Останньою ввійшла в церкву її покійна сестра. Побачивши свою живу сестру, вона сказала: «Біжи додому, а то мерці тебе задушать!» Жива сестра побігла додому. Мерці погналися за нею, але не догнали. Прибігши до хати, дівчина розповіла все, що бачила, і відразу ж померла.

На Херсонщині «Мертвецький Великдень» припадає не на Чистий четвер, а на Жиловий понеділок. Там розповідають таку бувальщину:

Були собі чоловік та жінка та була у них стара баба. Одного разу баба почала оповідати, що як заговіти на Великий піст супроти Жилавого понеділка і сховати за губу шматок сира з вареника, то відьма сама прийде до хати і розкаже, де і в кого вона корови доїла. Чоловік послухав це, взяв собі в тямки і каже: «Як діжду пущення, то небезпремінно зроблю так, як баба каже».

Надійшло пущення. Чоловік як напився горілки та наївся вареників, то аж закуняв над макітрою, але про відьму не забув: піввареника за губою лишив для неї. Десь опівночі загули дзвони. Чоловік подумав, що то вже по утрені дзвонять. Одягнув шапку та й пішов до церкви. Ввійшов він в ограду, дивиться — аж там мерців повно: дітей, дівок, парубків, та й старих досить . .. Дивиться він далі: церква відчинена. Ввійшов він — і там повно мерців, а всі такі нужденні і страшні. І причепилися вони до нього:

— Дай, дядьку, вареника! Дай. дядьку, вареника!
— Та відчепіться, — каже він, — люди добрі, де я вам стільки вареників візьму!
А вони ще дужче до нього взялися, на цвинтар затягли та як поначіплялися: комашня! . . .
— Давай, — кричать, — вареника, а то на шматки розірвемо!

Воно, щоправда, народ легкий — звісно, мертвяки: тільки кості і де-не-де шкіра теліпається. Але чоловік злякався. Ще б пак! Піввареника має, а їх сила-силенна: як тут обділити?!

Він хреститься, він молиться — а вони не бояться. Що ти, Господи, Боже мій, тут вдієш?! Коли це півень: кукуріку! І все те не знати, де поділося!

Чоловік ковтнув половину того вареника, обтерся рукавом та й пішов додому. «Хай йому, — каже, — біс та лиха година, таке чоловікові скоїлося!»

Прийшов він додому, а люди кажуть йому, що в Жиловий понеділок зажди Мертвецький Великдень. «А я, — каже, — й не знав».

То його баба так підвела, певно відьомою була.
В избранное