"Точка лiтературного кипiння" - лiтература в русi!

Доброго дня чи ночi шановному панству!

Новий випуск розсилання Точки Лiтературного Кипiння - www.tochka.org.ua - до ваших послуг.

Тож читайте i пам'ятайте, що життя прекрасне.

Автор розсилання Ольга Клiпкова

“"Молодiй" молодi треба вчитись, вчитись i вчитись... Справжня мистецька молодь зi своiми творами не поспiшае... "Молода" молодь мусить поважати художню лiтературу i знати, що звання художника чомусь зобов'язуе, що заслужити його не так легко: для цього треба придбати багато життевого досвiду i добре знати старе мистецтво”.

Микола Хвильовий,

КАМО ГРЯДЕШИ 

Ц I К А В И Н К И

 * * *

Отож, шановне панство, ми поверталися iз вiдпусток. А ви вiдпочили вiд розсилання Точки Лiтературного Кипiння? Бо тепер отримуватимете його, як ранiше, двiчi на мiсяць.

* * *

Нарештi добiгло кiнця опитування “33 корови украiнськоi лiтератури ХХ столiття”. Бачили результати? Зробили несподiванi висновки? Днями на Точцi – аналiтика опитування i “роздача” кожнiй з “корiв”. Чекайте, щоб сперечатися.    

* * *

Пропозицiя досi в силi – якщо маете лiтературнi iдеi та досить ентузiазму для iхнього втiлення, приеднуйтесь до команди точкiстiв. Пишiть на “Паркан” чи прямо менi на k.o.s@ukrpost.net  Вiдповiдь отримае кожен.

* * *

urban electronic poetry

Це двоформатний CD/DVD проект, що з’явився наприкiнцi лiта в Нiмеччинi. Ошатний стильний бокс мiстить 2 болванки /+ текстовий варiант/, на яких шанувальники сучасноi нiмецькоi поезii зможуть послухати тексти з однойменноi антологii одного вiрша (14 авторiв), а маючи DVD-програвач, ще й переглянути не менш цiкавий вiдеоряд.

Авдiоверсiя антологii – це не просте озвучення тексту, а чудове виконання поезii пiд треки творцiв прогресивноi нiмецькоi урбан-музики. Цей мiкс мелодii та слова справляе неабиякий ефект: поставивши болванку в CD-плеер i вийшовши на люднi вулицi мегаполiса, мiж авта, склянi вiтрини, бетон i пластик, ти вiдразу ж вiдчуеш, як твое серце б’еться в унiсон iз серцем мiста!

Незабаром на Точцi Лiтературного Кипiння ексклюзивнi переклади текстiв проекту!

Д I Й О В I     О С О Б И

Нинi - Наталя Очкур, зiрка "Коронацii слова"

Спочатку живеш собi i мрiеш, спочатку в тiй краiнi, потiм вже в нашiй. Географiчно не змiнюючи своiх координат, знаходишся вже в iншiй площинi, в iншому свiтовi. Бачиш i порiвнюеш. Ростеш та змiнюешся, але не губиш своiх бажань. Пишеш та друкуешся. Вже тут, де 2000. А не там, де 200.000, але то нiчого. Все прийде. А поки, а поки тебе розпитують. Безглуздими питаннями розпитують. I треба вiдповiсти. Вiдповiдати. I вiдповiдатимеш. Допоки електроенергiя не пiде геть. Доки час не потягне далi. Доки гратиме математика

-         Перш за все нам хотiлося б дiзнатися про “Коронацiю слова”. Отже, чим е “К.С.” i як ви туди потрапили? Здаеться ваша перша робота була направлена туди у 2002 роцi?

-         Нi, моя перша робота була представлена вже у 1999 роцi, тобто, на першiй “Коронацii”. Але хоча менi й зателефонував тодiшнiй координатор акцii з активними похвалами моему стилю, (пригадую, вiн сказав, що “тест якiсний та цiкавий”), проблема полягала у вiдсутностi комп’ютера. Набраний на машинцi роман неможливо було скоротити i вiдредагувати у стислi термiни, про що просив мене координатор. I в десятку переможцiв тодi увiйшли тi, хто писав не так об’емно, як я.

“Коронацiя слова” – це конкурс романiв та кiносценарiiв. А з цього року вони ще приймають i п’еси. Нашi театри потребують оригiнальних, сучасних украiнських п’ес, тому, на мою думку, це дуже добра новацiя.

Подаватись на “Коронацiю слова” можуть усi: як письменники, що вже “склалися”, так i новачки. Обмежень у цьому немае нiяких. Едине офiцiйне обмеження в конкурсi – це обов’язкова украiнська мова твору. Що ж до неофiцiйних – твори, якi пропагують фашизм, екстремiзм, ксенофобiю, шовiнiзм, нетерпимiсть на релiгiйному ╜рунтi, тощо – вiдхиляються вiдразу. Такi опуси не доходять навiть до фiналу. У цьому конкурсi прiоритетом е художня вартiсть твору, i коли деякi автори намагаються пiдсилити (а часом i пiдмiнити ii) роздумами про “злих москалiв” чи “проклятих бандерiвцiв” – це дуже прикро. На щастя, “Коронацiя слова” стоiть вище таких псевдопатрiотичних та псевдодемократичних iгор.

- Я чув, що туди подавалися Кокотюха i, здаеться, Шкляр, хоча я можу i помилятися. Як, на вашу думку, це е нормально? Адже такi автори мають можливiсть публiкувати своi твори i без цього. Може, iм все ж таки було б варто поступитися мiсцем новачкам?

- На жаль, нинi й знанi автори мають не надто багато можливостей друкувати своi твори. Крiм того, на Коронацiю приймаються твори, якi ранiше нiде не друкувалися. Чи подавався Iздрик – невпевнена, але я гадаю, що це нормально i це дуже цiкаво насправдi. Трапляеться, що журi намагаеться вгадати стать автора, i часто помиляеться, бо, стосовно, примiром “Егоiста” Марини Гримич – журi одностайно зiзналося – всi його члени були впевненi, що це написав чоловiк. А ще бувае, що журi, розглядаючи твiр, пiзнае стиль того чи iншого автора, але не знае; його це твiр, чи нi.

- Тобто, на конкурсi усi твори йдуть не пiд справжнiми iменами авторiв?

- Так. Вони йдуть пiд псевдонiмами i нiхто, окрiм тiеi людини, яка, власне, рееструе роботи, не знае iх справжнiх авторiв. Це не вiдомо анi журi, анi експертам, що працюють з творами.

Дiйсно неодноразова подавався Кокотюха i перемагав. У нього насправдi хорошi детективнi твори. Подавався Василь Шкляр. Вiн мав першу премiю в 2001 роцi за “Елементал”, але, за умовами конкурсу, якщо автор отримуе Гран-Прi, наступного року його запрошують до складу журi, i у будь-якому випадку подаватися на “Коронацiю” знову вiн не мае права.

Подавалась Марiя Матiос. Вона була дипломанткою “Коронацii слова - 2003”.

Менi здаеться, що насправдi цiкаво, коди молодi автори змагаються з такими “метрами” i дуже часто перемагають. Це означае рiвнi шанси для всiх, а також те, що в украiнськоi лiтератури е майбутне.

- А самi псевдонiми в конкурсi кожного разу змiнюються. Якi псевдонiми були у Вас?

- Коли я подавала роман “Мiстичний вальс”, у мене був псевдонiм Катерина Радченко. Це прiзвище iз сiм’i моеi бабусi. А коли я вже подавала роман “Учора i завтра”, який узяв диплом i премiю, то було дiвоче прiзвище все тiеi ж бабусi – Оксана Шаповал. Власне, псевдо можуть бути будь-якi, найфантастичнiшi – про це вже неодноразово писала преса.

- Щодо роману “Учора i завтра”: з ним Ви стали лауреатом “Коронацii слова”, а з “Мiстичним вальсом” були дипломантом. Якщо, я не помиляюсь, то в правилах конкурсу зазначено, що всi твори-лауреати видаються, а дипломанти – за бажанням видавництва. Це дiйсно так?

- Не зовсiм. В умовах зазначено, що кращi романи видаються книжками, але нiде не написано, скiльки iх мае бути. Тобто, це, фактично, залишаеться на розсуд видавництва. Так, коли я представляла “Мiстичний вальс”, з п’ятнадцяти дипломантiв конкурсу видано було дванадцять. Тобто, ще три з якихось причин не зацiкавили видавництво. Втiм, майже всi твори-переможцi виходять друком, що зайвий раз говорить про iхню якiсть. I на iхню ж користь.

- А от щодо самоi назви “Мiстичний вальс”. Я знаю, що в гурта “Пiккардiйська терцiя” е пiсня з такою самою назвою. Чи пов’язанi вони якось мiж собою? I там i там такий насичений львiвський колорит... Чи це просто випадковiсть?

- Так, безумовно, це не випадковiсть. По-перше, я страшенно люблю Львiв. Хоча, мушу зiзнатися, що коли я писала роман, то ще нiколи не була там. Менi тепер львiв’яни просто не вiрять, коли я кажу це. Прочитавши роман, вони починають питати мене, звiдки я так добре знаю мiсто, де я жила там, коли була останнього разу, i чи не надто дорого менi було зупинятися у готелi “Замок Лева”, теж згаданому у романi. Хоча у цьому готелi я, безперечно, також нiколи не була.

А сама iдея роману дiйсно виникла, коли я вперше почула “Мiстичний вальс” “Пiккардiйськоi терцii”. Пiсня мене просто вразила мелодiйнiстю, лiричнiстю i красою сюжету. Потiм в мене десь рiк “крутилася в головi” ця iдея, i я вирiшила, що з цього таки щось вийде. Щось у стилi “фентезi”, бо я казки люблю взагалi...

- Так, здаеться ви назвали свiй роман “любовним фентезi”...

- Романтичним. Романтичним фентезi.

- Ця любов до Львова, напевно, передаеться музикою. Я чув, що Ви любите “Плач Еремii”. Що ще Ви б могли порадити?

- Радити я не ризикну, бо музика – це як почуття, надто iндивiдуально. Не можна ж порадити людинi “Кохай того-то, а цього – не треба”. Так i тут. Сама я слухаю “Плач Еремii”, “Пiккардiйську терцiя”, “Братiв Гадюкiних”, “Мертвий пiвень”, “Кому Вниz”, “Мандри”. Дуже люблю Марiчку Бурмаку, деякi речi “Океану Ельзи” непоганi.... З молодих львiвських виконавцiв менi шалено подобаеться гурт “Далi” – голос вокалiсти справдi вражае, i тексти, якi вона ж сама i пише, дуже добрi. Такi собi поетичнi перлинки. Коли зовсiм зле, включаю Бориса Гмирю – це старi записи, але чиста насолода! Так само з Анатолiем Солов’яненком. Украiнськi народнi пiснi – це само собою, бо взагалi народна творчiсть у всiх ii проявах – то невичерпне джерело справжнього. З неукраiнських виконавцiв обожнюю “The Beatles”.

- Повертаючись, до “Коронацii слова”. Наскiльки я знаю, саме там Ви познайомилися з двома людьми, якi вiдiграють зараз значну роль у Вашому життi. Це Нiна Герасименко та Олександр Шевченко. Коли i як це сталося? Напевно, з Нiною Герасименко ви познайомилися значно ранiше...

- Нi. Насправдi це вiдбулося практично одночасно. З Нiною Герасименко я познайомилася, коли вона подзвонила менi на роботу i повiдомила, що мiй “Мiстичний вальс” вийшов у фiнал. Тодi ми буди ще зовсiм незнайомi, але це не завадило нам 40 хвилин спiлкуватися по телефону. За це я дiстала тодi добрячих копнякiв, адже телефон був робочий. Панi Нiна – справжнiй професiонал, i знайомством з нею можна тiльки пишатися, що я i роблю. Однак поспiшаю заспокоiти всiх плiткарiв – використати ii у якихось корисних цiлях неможливо. Не той випадок. Ця жiнка – яскрава представниця iнтелiгенцii у бозна-якому колiнi (навiть я з лiку збилася), i честь конкурсу для неi понад усе.

А з Сашком Шевченком я познайомилася десь за два мiсяцi на врученнi дипломiв.

- Вiн мав отримувати диплом за “Глибинку”?

- Так, за “Глибинку”. Вiн отримав за неi свiй перший диплом. Тiшить, що з наступним романом – “Аутсайдери” – вiн увiйшов у першу десятку переможцiв, тобто став лауреатом.

- Щодо Нiни Герасименко, то не дивно, що ви розмовляли 40 хвилин. В мене навiть записана ii цитата. Тут вона каже що: “Мiстичний вальс” Наталii Очкур мене просто зачарував”.

- Так, це було в “Книжник-Review”. Я пам’ятаю цю фразу. Вона мене дуже потiшила.

- Вам було приемно прочитати це?

- Коли хвалять, то завжди приемно, тим бiльше, що з моiм напрямком роботи, з моiми творами це досить рiдко бувае насправдi. Традицiйно жанр “жiночого” – не люблю, до речi, цього роздiлення лiтератури за статевою приналежнiстю автора – або ж, як його ще називають, “любовного роману” облюбували критики, щоб вигострювати на ньому свою майстернiсть. Тим бiльше, що нiяких особливих зусиль для цього не потрiбно. Достатньо нажахати читача “штампами”, якi буцiмто вiдрiзняють лише цей жанр лiтератури, насмикати цитат з не найкращих зразкiв романтичних творiв (знову ж таки, в усiх жанрах i напрямках лiтератури е шедеври, е, за перепрошенням, “туфта”, а е й те, що називаеться “нi риба, нi м’ясо”).
Об╜рунтована критика потрiбна, вона е обов’язковою умовою розвитку лiтератури. (I не тiльки лiтератури). Та бувае досить прикро усвiдомлювати, що у твiй улюблений жанр не плюе тiльки лiнивий.

Молодим авторам я вiд усiеi душi зичу успiху, задля досягнення якого потрiбнi, на мiй погляд, такi чинники, як нездорове працелюбство, здорова впертiсть та напористiсть, чiтке усвiдомлення того, що те, про що ти пишеш, цiкаво не лише тобi (в побутi це називаеться талантом), i, звичайно, елемент удачi теж мае бути наявним. Але найголовнiше – це вiра у себе, у своi сили. Навчiться не опускати руки навiть у найскрутнiшi митi вашого життя – i у вас все вийде!

Читачам “Точки” я щиро бажаю приемних лiтературних вiдкриттiв, а ще – навчитися оцiнювати лiтературнi твори не лише розумом чи серцем, а й тим та iншим вкупi. Холодний аналiз та слiпе захоплення самi по собi – отруйнi страви, iх треба змiшувати у особистих пропорцiях. I ще одне – не пiддавайтеся на “загальну думку”. Завжди - читаючи i те, що “всi читають”, i щось, зовсiм унiкальне, складайте свою – якою б вона не була.

...Допоки гратиме математика

Якщо маете запитання до модераторiв чи авторiв – надсилайте: k.o.s@ukrpost.net

Якщо хочете стати дiйовою особою нашоi п’еси – пишiть: k.o.s@ukrpost.net

C L O S E   T O   T H E   F L A M E

Вибране iз здобуткiв авторiв Точки. Вибране для них самих, iхнiх колег та широкого читацького кола. Якщо ви поки що належите до останньоi категорii, сподiваюсь, тепер вже знаете, де i як розмiстити власнi здобутки?

Не гортайте сторiнку в пошуках лiнка: www.tochka.org.ua

Кiлька слiв про авторiв – зайва рiч. Нехай читач складаe власнi “кiлька слiв”, без ангажування чи то навiть сугестii з нашого боку.

**************************************************************************************************************************

Оксана Шуруй

список публiкацiй автора: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=114

Криза середнього вiку

Брови ссувае
До пере-хрестя.
Недо-чувае
Пере-безчестя.
Недо-чува,
Хорiсть толоче -
Вiра чумна
(вiра дiвоча).
В пiжмурки
граем,
зоряним дихом
Зграi - до раю
Маршевим!...
...Тихо.
Тiльки гiтара
зайшлася кахиканням.
Не розгадала
Я твое дихання.
Твоi перверсii,
Загнанi в морок.
-Скiльки до пенсii
Лiт тобi?
- Сорок.

**************************************************************************************************************************

Олесь Бережний

Тузла. Дядя Вася i весло

1.

У спiльнiй украiно-росiйськiй протоцi навпроти украiнського мiста Керч та украiнського острову Тузла на траверсi росiйського мису Тузла та росiйського пiвострову Тамань на якорi стояла росiйська «Керчь».

Росiйська «Керчь» – це побитий иржею великий протичовновий корабель тридцятого дивiзiону надводних кораблiв Чорноморського флоту Росiйськоi Федерацii, з бортовим числом «713», який було збудовано у старi добрi брежневськi часи гонки озброень i холодноi вiйни на украiнському суднобудiвному заводi з дивною назвою «iмени 61 комунара» в мiстi Миколаевi.

А з протилежного боку Керченськоi протоки на траверсi украiнського мису Ак-Бурун, мiж мiстом Керч i островом Тузла, за цим неповоротким динозавром сiрого металобрухту пiд назвою «Керчь» пильно стежили новенькi, маленькi та в’юркi «Тамань» i «Кубань». Два прикордоннi корвети Украiни з бiлоснiжно-фарбованою надпалубною частиною та навскiсними жовто-блакитними смугами на чорному корпусi й великими бiлими лiтерами «МОРСЬКА ОХОРОНА». Лише торiк цi два корвети вийшли з верфi на украiнському суднобудiвному заводi з дивною назвою «Ленiнська кузня» в мiстi Киевi на Днiпрi. (Безсумнiвно, що назва корабельнi в столицi незалежноi та суверенноi Украiни тепер символiзуе велику повагу й вдячнiсть украiнського народу видатному а╜ентовi на службi в нiмецького кайзера Вiльгельма Другого Гогенцолерна.)

Iззовнi росiйська «Керчь» виглядала перестарiлими ночвами. Особливо старомодний вигляд мали густi хащi чагарникових антен на ii щоглах. Антени стирчали навсiбоки розкуйовдженою кучмою, немов зачiска «афро» у Бобi Фарела.

Був такий легендарний танцюрист у диско-гуртi «Бонi М». Народжений на далекому островi Аруба, все ще й дотепер колонii Королiвства Нiдерландського. Бобi насправдi не спiвав. Вiн тiльки крутив рiзнi вихиляси й обертаси на сценi з усiм шалом свого палкого карiбського серця. I робив вигляд, нiби щось бурмотить у мiкрофон. Зокрема, йому вдало вдавалося вдавати, що вiн пiдспiвуе дуже низьким басом у однiй з найпопулярнiших пiсень «Бонi М» ось таку фразу: «Rа-Rа-Rasputin, Russia’s greatest love machine...»

Особливо смачно виходив у Бобi козирний вислiв наприкiнцi цiеi ж пiснi: «Oh, those Russians...»

А от усерединi росiйськоi «Керчi» був цiлковито инший кардебалет. У каютi капiтана корабля все було насвiжо пофарбовано у рожевий колiр полуниць зi сметаною. Пiввагона цiеi фарби надiйшло в дарунок вiд Першоi московськоi ковбасноi фабрики iмени Ка╜ановича з Пiвденно-Схiдного округу Москви, що принагiдно мав шефство над залогою ВПК «Керчь».

У каютi сильно тхнуло зiпсованим ╜альюном. Можливо також, то був лише запах корабельного камбузу, де варилися традицiйнi великоруськi кислi щi з квашеноi капусти.

На переборцi капiтанськоi каюти висiли iконостасом три портрети у насвiжообтесаних березових рамках. Обабiч вiд кислоi як традицiйнi великоруськi щi мармизи Владiмiра Владiмiровича Пуцiна, вбраного у традицiйне як на великоруського державника дзюдоiстське кiмоно, висiли ще два зображення. Одне – генерал-майора князя Захара Семеновича Херхуелiдзе (1805-1856), видатного Керч-Енiкальского градоначальника у 1833-1850 роках. А друге – теперiшнього градоначальника Москви i водночас почесного члена екапiжу ВПК «Керчь» Юрiя Михайловича Лушкова.

У каютi, крiм самого командира корабля капiтана другого рангу Кравченка, зiбралися ще четверо: старпом «Керчi» капiтан третього рангу Левченко, важлива особа в цивiльному i двое у чорних лискучих гiдрокостюмах, майор Пархоменко, з рудуватими вусиками, й старший лейтенант Шолуденко. Причому в обидвох офiцерiв у гiдрокостюмах було припасовано на пасi по штурмовому «катрановi». Для тих, хто не в курсi: «катран» – це найулюбленiший нiж серед бойових плавцiв ВМФ i спецназiвцiв ГРУ, МВС i ФСБ.

Особою в цивiльному був якийсь важливий начальник з Москви. Таке враження справляли його упевнена поведiнка, бездоганно допасована трiйка от кутюр, себто haute couture чи пак високого кравецтва «вiд Зайцева», й золота з дiямантом шпилька на шовковiй краватцi. Окрiм того, вiн карбував гучно командирським голосом так, як промовляють великi цабе зi званням не нижче генеральського. Та ще вiн мав сильну московську вимову, яка однак не могла приховати м'якого пiвденно-схiдного, малоросiйського «гекання».

Вельможний геврик у цивiльному розлив по гранчаках пляшку «Столiчноi», театрально пiдняв шклянку, блимнувши тлустим золотим браслетом. Витримав павзу й урочисто звернувся до присутнiх, широко роззявлюючи рота, в якому мерехтiли золотi зуби: «Хаспда афцери! Тфарiсчь кпiтан фтарова ранха, тфарiсчь кпiтан трет'iва ранха, тфарiсчь майор, тфарiсчь старшiй ллеенант!»

Начальник у цивiльному багатозначно розвернувся обличчям до портретноi трiйцi на рожевiй переборцi. Зiбравшися з думками, загуркотiв громовим голосом Бобi Фарела: «Хаспда афцери! За нашу пабеду! За матьшку Расею!»

Усi присутнi офiцери хором гавкнули «Ур-р-рья!», гучно виштовхнули повiтря з легенiв i всi разом навхильцi перекинули гранчаки. А тодi вже гуртом хряснули навiдмах спорожнiлими склянками об металеву палубу каюти. Сила традицii. Пробили шклянки. Шкло розлетiлося вдрузки навсiбiч.

Продовження цiеi харизматичноi штуки: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=text&id=1115

**************************************************************************************************************************

Стефан Полек

список публiкацiй автора: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=104

Я стою на Червонiй площi

Я стою на Червонiй площi
i вдихаю дешевий дим.
У Нью-Йорку сьогоднi грози,
у Парижi сьогоднi грiм.

Я стою на Червонiй площi,
споглядаючи мавзолей...
Пiслязавтра поiду в Киiв:
Гiмалаi – задорогi.

***************************************************************************************************************************
Мирослава

список публiкацiй автора: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=142

Виемо на мiсяць

Лiс.
Нiч.
Роса холодна i чорна. Синi променi крiзь гольчасте вiття дерев. Боса i трохи змерзла. Вiтерець лоскоче спину розплетеними косами. Нiчне Голосiiво. Страшно трохи. Але того варто. Вночi природа не така як вдень.
Особливо мiська.
Дикий лiс посеред цивiлiзацii.

**************************************************************************************************************************

БРУСЛИНОВСЬКИЙ Евген

список публiкацiй автора: http://www.tochka.org.ua/view.php?uid=&view=author&id=131

чорний ящик

я чорний ящик
чорний-пречорний
чорний далi нiкуди
чорний аж бридкий
зате на вiдмiну вiд лiтака та пасажирiв
цiлий i неушкоджений

К Н И Ж К А.  П Р О С Т I Р  П Р И Д А Т Н О С Т I

Отже, наша критика. Маете iнший погляд на висвiтленi видання, хочете полемiзувати з авторами критичних статей – надсилайте коментарi: k.o.s@ukrpost.net

**************************************************************************************************************************

* Роман Лихограй

 "Цитатник" Сергiя Жадана

“Цитатник” Сергiя Жадана, виданий “Фолiо” 2005 року, суттево вiдрiзняеться вiд “Цитатника” Сергiя Жадана 1995 i не слабо, певно, вiд “Цитатника” Мао Цзедуна 1966. Хоча, з останнiм твердженням можна при бажаннi посперечатися. Новий “Цитатник” мiстить практично весь поетичний доробок письменника, у тому числi i “Цитатник” старий (1995), i “Пепсi” (1998), i “Балади про вiйну i вiдбудову” (2001), i “У.Р.С.Р.” (2004), i other bullshit*.

Сергiй Жадан творить нову украiнську поезiю. Цiлком нову i сучасну украiнську поезiю, яка мае не увiйти до лiтератури, а стати нею. Зв`язок з минулим втрачено безнадiйно: нiяких вишиванок, калинових сопiлок та верб з чорнобривцями в будь-яких iх пiзнiших модернiзованих модифiкацiях. Нiяких заяложених та затертих прогнозованих формул нацiональноi екзистенцii. Нiяких пафосних зухвалих викликiв на кштаклт бу-ба-бiстських, що не можуть претендувати на щось бiльще нiж, хай потужне, але дуже тимчасове явище у вiтчизняному лiтературному процесi.

Звичайно, Жадан не творить все з нуля. Вiн спираеться i продовжуе украiнську футуристичну традицiю в поезii, поеднуе ii з суб- та контр- культурними тенденцiями захiдного мейнстрiму, вживленими, проте, на украiнському грунтi (чи пристосованими до нього), базуеться на постмодерному сприйняттi. Але з квiнтесенцii цих елементiв постае унiкальна конструкцiя позначена новим архiтектурним пiдходом. Вона бiльш европейська, точнiше Схiдноевропейська, але не унiфiкована, не сценiзована, якою вона уже е на Заходi, а з притаманним iй живим колоритом. Особливо помiтний вплив Вiдня, з поетами якого Жадан мав доволi тiснi контакти. Мотивом Сходу позначений також i мiф Харкова, рiдного мiста, особливiстю почуттiв до якого просякнутi вiршi лiдера поетичного поколiння 90-х.

Антропомiзований Iсус, безмовнi риби та розбитi залишки армii-привиду вермахту – ось три основнi мотиви Жадановоi поезii. Поезii новоi ери, поезii промисловостi, автозаправок, релiгiйних сект, тероризму, глобалiзацii, мiграцii, електрифiкацii, контрацепцii, що залишае, проте, багато мiсця для вiчних людських почуттiв, хай i дещо деформованих, для звичайного Господа, хай i трохи безпомiчного, для спокiйноi ранковоi риболовлi, хай i плаксивих риб в нейтральних водах. Жаданiв military-style з усiею притаманною йому термiнологiею, окрiм вищезгаданого суперечливого образу нiмецьких вiйськ, виводить, а точнiше переводить з реальностi, образи повстанських та терористичних формувань, невiд`емних для сучасноi дiйсностi, вiдправляе кудись ешелони з червоноармiйцями, монтуе хронiки опору, на яких, як i в вiршах поета, минуле тiсно переплiтаеться з сьогоденням. La nostalgie. Пережити державу, в якiй народилися. Легендарне У.Р.С.Р. – романтика i авантюризм комунiзму, золотий спокiй великоi держави з сильним футбольним чемпiонатом. Не менша романтика та авантюризм розрухи 90-х. Рiздвяний драп. Фабрики та заводи Лiвобережжя. Шляхи з емiграцii до новоi Вiтчизни.

Сергiй Жадан був сильним поетом i до i пiсля розриву з силаботонiкою, хоч сам вiн каже, пояснюючи перехiд до верлiбру та прози, як речi бiльш iнтимноi, що, пишучи вiршi, ти все одно все зводиш до звичайного римування. Не знаю, як на мене то його поезiя достатньо iнтимна. Iнтимна, бо надзвичайно настроева. Вона породжуе i формуе. Дае тобi нове око для нового погляду. Дiйснiсть у вiршах Жадана сприймаеться як данiсть, як щось неминуще, таке з чим варто змиритися i просто сприймати. Трохи солодкого суму i щему, якогось, проте, оптимiстичного i свiтлого. Якась мiцна в`язка сумiш почуттiв i переживань, яка тримае тебе в полонi рядкiв та лiтер.

* – “the very best poems, psychedelic stories of fighting and other bullshit” – вибранi поезii 1992 – 2000.

******************************************************************************************************************

* Ольга Клiпкова

АМ™ Юрка Iздрика

Якщо вам, шановне панство, коли-небудь доведеться писати анотацii до будь-яких книжок, тим паче такi анотацii, що публiкуються на палiтурцi ззаду, а не на другiй-третiй сторiнцi дрiбним кеглем, будьте уважнi, щоб ваш текст не був надто пафосний i надрадикальний – iнакше читач опиниться пiд загрозою жорстокого розчарування вiд самого художнього твору. Принаймнi, таке сталося у моiй iсторii з Iздриковою АМ™ – оригiнальнiстю в способi читання книжок я не вiдрiзняюся, тому почала з чотирьох абзацiв на зворотi, писаних Марком Павлишиним. Зокрема, менi пообiцяли, що “...Iздрик зумiв у добу, вже досить вiдпорну на всiлякi шоки, все ж таки знайти саме тi табу, якi ще можна зламати, тi засоби впливу на носорогошкiрого читача, якi здатнi навiть у нього викликати якесь заперечення”. Наразi сплагiатуемо в Достоевського – тут нотабене. Можливо, для настiльки носорогошкiрого читача – як я – ще не вигадали спецiальноi назви, та/бо не лише ламання, але й вiднайдення “тих” табу, як i “акту терору щодо мистецтва” (там само), я не знайшла, уважно прочитавши сам текст, двi анотацii i пiслямову Свiтлани Матвiенко. Тому спочатку читайте Iздрика – i це може врятувати АМ™.

За визначенням автора АМ™ – компiляцiя (банально-жанрово текст визначають як “Новели”). Авторське визначення – закономiрно – найвлучнiше. Знае, що написав. Компоненти компiляцii – сни, вiзii, шматки рiзних реальностей, листи, цитати, ремiнiсценцii, алюзii (до речi, у пiслямовi читаемо, що iнтертекстуальнiсть тут вiдсутня – чи брати на вiру, хай вирiшують фахiвцi), малюнки i схеми, вiршi, епiзоди кiносценарiю, екшн i медитацii, рiзнi мови i рiзнi варiанти мов – зрештою, назгадувати можна доволi. Про хронологiчну i просторову нелiнiйнiсть годi й писати. Формально книжку складають три роздiли, три блоки з уривкiв тексту: “Персони i персонажi”, “Апарати i механiзми”, “Ритуали/архетипи/артефакти”. Уривки також мають назви – себто, прив’язку до певних реалiй/реальностей. Отак воно виглядае зовнi.

Змiстовно (на перший погляд) маемо певний набiр фактiв i характерiв. Кожен мае свое мiсце на шахiвницi, кожен мае свою функцiю. Чи все те рухаеться? Радше, певним чином шахiвницею рухаеться об’ектив, i до останньоi сторiнки показуе рiзнорiднi зв’язки мiж усiм, що тут назбиралося. Чи мiж усiм, на що розщепився той (чи, швидше, “те”), кого (тобто “що”) можна, якщо добряче постаратися, притягти за вуха до статусу “головного героя”. Тобто те, що здатне так марити. I тут вже несуттево, яке у нього iм'я, це одна людина (еге, чи ще людина) чи двое, трое, половина. Вiн – i Загiр/двадцять-сентаво, i арктичний вовк, i дерев'яний меч, i уся разом команда, що знiмае порно у “Павiльйонi”, i навiть епiграфи – також вiн. I потому стае зовсiм несуттево, куди вiн iде, куди йде читач, i чи до чогось вони доходять. Бо десь за соту сторiнку почитаеться шматками вiдверте фiлософствування – просто фiлософствування, без претензii на фiлософiю, виписування в образах стертих iстин/не-iстин в дусi хайтек-фантастики, невротичноi свiдомостi й абсурду (iз позитивним значенням). Аж доки все те не починае набридати i зовнi скидатися здалеку на давнього Пелевiна (в частинi “Iдiоти” на початку так i чекаеш появи степових вогнищ), давнього Андруховича, а, загалом, вiддзеркалювати здобутки нашоi сучасноi лiтератури за останнi роки.

Примiром, один iз сенсiв такий – усе е вiдносне, i залежить вiд того, як ти на все дивишся. Сенс явно новий i хитрий. В АМ™ маемо усi складовi успiшноi нинi (вчора?) книжки: чудеснi парадокси й абсурд, купу iншомовноi лексики i транслiтерацiй, рiзнобарвнi iдеi (включно з нацiональною), дiалекти/сленги/нецензурну лексику, навалу лiтери “╜” i Львова, секс i сексуальнi збочення, натуралiстичнi сцени, пиятики i драп, божевiлля, фантастику/мiстику, екшен, потоки свiдомостi, пригодницькi iсторii з життя чого завгодно. “Надлишковi деталi”. Де треба викликати огиду – викличе, де треба замислитись – можна й замислитись. Але не дивуе i не притягуе. На добрiй вiдстанi вiд фiнiшу втомлюе – не тому, що текст важкий, а тому, що виникае вiдчуття – десь (i не один раз) ми вже таке читали (i тези на кшталт “то й що – все вже було колись написане” тут не придатнi). Таке фрагментарне, асоцiативне, кiнематографiчне, модне, збираеться шокувати. I до слiз знайомий образ розумного, нацiонально свiдомого, виправно грiшного чоловiка, що так i хоче зрозумiти якiсь сенси. Нi про яке “11-те вересня по стовпах святинi муз” (Марко Павлишин) не йдеться.

Пояснювати назву не беруся: по-перше, це, на мое переконання, зовсiм не принципово, по-друге, це дуже детально зроблено у пiслямовi. Але читачам, необiзнаним зi структурним психоаналiзом Лакана, сприйняти певнi моменти пiслямови буде важкувато, тому iз усiх текстiв видання найбiльш рекомендованим для читання таки залишаеться Iздрикiв. Бо iнтерпретувати його можна як завгодно. Навiть методом ворожiння на комашиних слiдах, не те що взявши за зброю психоаналiз.

Тож, у пiдсумку, шановне панство: АМ™ Iздрика – хоч i не нова, хоч i не дуже радикальна, хоч i стандартно напхана усiм, що мало б тиснути на нервовi закiнчення, зате формально цiкава штука. Зi свiтлом народження у фiналi, iз варiантами метафори життя-шахiвницi – прикличте свою фантазiю, увiмкнiть образне мислення, пообкладайтеся словниками, не ображайтеся за Шекспiра. Бо коли не чекати вiд цього тексту прозрiнь та осяянь, вiн може вас приемно здивувати. А може й не здивувати – це вже дивлячись, наскiльки ви “носорогошкiрi” – чи, я б сказала, звиклi до подiбноi лiтератури – читачi, панове.

“Нi для кого-бо не тайна, що та генiальнiсть, якоi вимагае Хвильовий, зветься просто "грамотнiсть!"”

Микола Зеров,

Евразiйський ренесанс i пошехонськi сосни

Зустрiнемось за два тижнi або на www.tochka.org.ua!

Ма╓те запитання, пропозицii, цiкавi матерiали - звертайтесь: k.o.s@ukrpost.net

Бережiть себе i своiх близьких.